Сергій Червонописький — Герой України, генерал-майор, голова Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), бойовий офіцер і досвідчений політик — балотується кандидатом у народні депутати України на повторних виборах по 197-му виборчому округу, інформує “Черкаський край“.
33 роки тому, під час війни в Афганістані, в якій брало участь понад 620 тисяч солдатів і офіцерів колишнього Союзу і де загинуло 3280 синів України, Сергій Червонописький, якому тоді було 24 роки, втратив обидві ноги й відтоді йде по життю на протезах. У тій війні він був першим комендантом аеродрому в Кабулі, командиром роти десантників. Після одужання кілька років поспіль очолював Черкаську міську комсомольську організацію, створив першу в Україні Черкаську міську спілку ветеранів Афганістану, з ініціативи якої було засновано Українську спілку ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), головою якої Сергій Червонописький є вже 25 років. У 1989-му році був обраний народним депутатом СРСР, у 2006-му — народним депутатом України V-го скликання. В різні роки працював головою Комітету ветеранів війни та воєнних конфліктів, головою Державного комітету України у справах ветеранів. Він — член президії Організації ветеранів України, голова Східно-європейського сектору Всесвітньої організації ветеранів «Бойове братство», заступник голови Ради комітету у справах воїнів-інтернаціоналістів СНД. Доктор філософії в галузі політології. Має нагороди: Герой України, орден Ярослава Мудрого V ступеня, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Данила Галицького, два ордени Червоної Зірки, Пошани РФ, Дружби РФ, Пошани Республіки Білорусь, медалі, Почесні Грамоти Верховної Ради СРСР, УРСР, Кабінету міністрів України та ін. Які завдання ставить перед собою Сергій Червонописький як майбутній народний депутат України, якою є його життєва і громадянська позиція, — й наша з ним розмова.
– Сергію Васильовичу, в народі кажуть: «Чия відвага, того й перевага». Ви своїм життям цю народну мудрість підтвердили повністю. Втратити обидві ноги на війні, коли ти ще зовсім молодий, вижити й далі стати повноцінною, потрібною суспільству людиною — це подвиг. Що допомогло вам вистояти?
— Любов до життя. До цього я навіть не здогадувався, наскільки сильним може бути це почуття. Мені робили операції, я буквально занурювався в біль, але виходив із нього наперекір усьому. І коли поверталася свідомість, першою думкою завжди була одна: «Я буду жити й буду ходити!» Не просто мріяв, а знав точно, що зроблю для цього все можливе і неможливе.
Не зневірився я і тоді, коли лікарі поставили мені діагноз: «Протезуванню не підлягає». І потім, коли перепробував кілька протезів, а вони не підходили, я був упевнений, що все одно стану на ноги.
І я таки пішов! Бо хотів повернутися до нормального життя, стати повноцінною людиною, а не доживати в ліжку свого віку. Причому, я ще й вчився ходити так, щоб на мене ніхто не озирався, он, мовляв, каліка. Такий у мене характер — кожну справу доводити до кінця.
Через півроку після госпіталю я вийшов на роботу — спочатку завідуючим відділом Черкаського міськкому комсомолу, другим секретарем МК, а потім мене обрали першим секретарем.
Вісім років у комсомолі — це хороша школа. І це постійна робота серед людей — на підприємствах, в організаціях, школах, вузах, на будівельних майданчиках і т.д. Тобто, трохи не щодня — кілометри доріг. Хочу сказати: той, хто не знав, що я, по суті, людина безнога, навіть не помічав мою інвалідність.
— У 1989-му році було виведено радянські війська з Афганістану. Воїни-інтернаціоналісти поверталися в країну, якій не було діла до їхніх проблем. Про обіцяне житло, лікування, санаторні путівки, інвалідні коляски й мови не було. Їх навіть на роботу не хотіли брати. Багатьом ще пам’ятна зневажлива чиновницька відповідь: «Я тебе туди (тобто — в Афган) не посилав».
— Щоб протистояти такій байдужості, спільно відстоювати свої права, ми й створили в 1986-му році Черкаську міську спілку ветеранів Афганістану, яка допомагала воїнам-інтернаціоналістам конкретними справами, підтримувала матеріально й морально сім’ї загиблих, займалася віськово-патріотичним вихованням молоді. Для покращення житлових умов афганців було створено колективне будівельне підприємство «МО «Інтербуд», завдяки чому понад 600 сімей афганців уже мають свої квартири. Почало роботу колективне підприємство «СВА-Майра», де було налагоджено виробництво модернізованих колясок для інвалідів, замовлення на які надходять як з усієї України, так і з республік колишнього Союзу.
А через два роки запрацювала Українська спілка ветеранів Афганістану, яку я очолив, і яка за ці роки, через свої будівельні структури, забезпечила житлом уже майже 50 тисяч воїнів-інтернаціоналістів.
У Булата Окуджави є такі рядки, які я трохи перефразую у перекладі: «Візьмемось за руки, брати, щоб не пропасти поодинці». Це стосується не тільки «афганського братства», а важливо й для всього суспільства. Будемо діяти спільно — Схід, Захід, Північ і Південь, і доб’ємося покращення нашого життя, створимо високорозвинену, соціально справедливу й потужну державу, де всі будуть рівними перед Законом і де дотримуватимуться права наших громадян. Ні Європа, ні Росія за нас нашу роботу не зроблять — тільки ми самі, якщо будемо діяти спільно, без політичної нетерпимості, розбрату й протистояння.
— У 2011-му році саме ви вивели тисячі афганців під стіни Верховної Ради й взяли її штурмом, щоб добитися відміни прийняття Закону України №9127. Сьогодні ви на чолі воїнів-інтернаціоналістів висловлюєте свій протест на Майдані незалежності в Києві проти побиття силовиками дітей-студентів, яке сталося 30-го листопада, і вимагаєте притягнути винних до суворої відповідальності.
— Афганці вміють відстоювати свої права та права наших громадян. І знають як це робити.
Два роки тому планувалося прийняття закону, який позбавляв пільг мільйони українців-чорнобильців, воїнів-інтернаціоналістів, ветеранів та інвалідів війни, шахтарів, медиків — усього 36 категорій населення. Закон дозволяв Кабміну керувати виплатами та розподілом пільг у ручному режимі, що на практиці могло б привести до поступового скорочення цих виплат, а потім і їх скасування.
Допустити таке порушення конституційних прав наших громадян ми не могли. Тому й вивели людей на акцію протесту. В результаті одіозні положення в проекті Закону були відмінені. Між Українською спілкою ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Союзом «Чорнобиль України» та Кабінетом міністрів України були підписані меморандуми про взаємодію і співробітництво. Виконання владою положень меморандуму Спілка постійно моніторить і в разі необхідності буде вживати відповідних заходів.
Хочу підкреслити: цей захід проти прийняття Закону №9127 не був політичним, і будь-які опозиційні політичні сили до цього не допускалися. Ми також не довели свій протест до соціальної напруги в країні, бо вважаємо, що мир у суспільстві — це найголовніше.
Щодо останніх подій у Києві, то ми теж не можемо бути тут сторонніми спостерігачами. Силовики переступили межу й повинні за це відповісти. Ми вже надіслали своє звернення до Президента України Віктора Януковича з вимогою терміново вжити вичерпні заходи по недопущенню подібного в майбутньому та негайно покарати винуватців. Люди мають право вільно висловлювати свої думки й проводити мирні акції. І якщо не порушується Закон, перепиняти їхнє волевиявлення ніхто не має права. Тим більше — у такий спосіб. Але й провокації з боку деяких радикально налаштованих елементів ми не допустимо.
Слід сказати, що Українська спілка ветеранів Афганістану виходила з протестними акціями до всіх урядів, починаючи з Павла Лазаренка. Саме завдяки таким рішучим діям з боку УСВА ми сьогодні є єдиною країною на пострадянському просторі, де на законодавчому рівні прийняті й діють пільги для багатьох категорій малозахищених громадян.
— Вас знають як людину дійсно рішучих дій. А ще як того, хто завжди говорить правду, — відверто і не зважаючи на регалії. Багато хто й дотепер пам’ятає ваш виступ у Верховній Раді СРСР проти академіка Сахарова, лауреата Нобелівської премії, слово якого тоді мало серйозну політичну вагу.
— Напередодні Андрій Сахаров дав інтерв’ю «Комсомольській правді», в якому, посилаючись на якесь канадське джерело, стверджував, що в Афгані були випадки, коли оточених душманами радянських бійців розстрілювали з вертольотів свої ж, аби вони не здалися в полон. Цього не було й бути не могло. Потрібно було пройти Афган і знати афганське братство, щоб зрозуміти: жодний солдат чи офіцер такого просто б не допустив. Тому я, прорвавшись до трибуни, й висловив усе, що думав про виступ Сахарова, яким він спробував знівелювати подвиг наших бійців у тій жорстокій війні.
Минули роки. І всі численні розслідування, які були проведені за цей час, підтвердили мою правоту.
— Ви живете в Києві, там працюєте, а балотуватися вирішили на Черкащині. У виборців через це, звісно, виникають питання.
— Я не з тих заїжджих політиків, які через політичні амбіції або ж власні меркантильні інтереси, прориваються в депутатство, а потім їх у виборчому окрузі і в очі ніхто не бачить.
Моє коріння — на Черкащині. Я тут народився, виріс, вчився в черкаській школі, звідси пішов у доросле життя, сюди ж повернувся після Афгану. Моя мама живе в Черкасах і моя сім’я — дружина Наталія, син Вадим і донька Дарина — майже постійно з нею. І я тут не гість, а по суті — знову черкащанин.
Я добре обізнаний з проблемами області та з тим, як живуть люди на Канівщині, Золотоніщині, в Черкаському районі і в Черкасах, що їх хвилює, якими негараздами обтяжене їхнє життя. І я знаю, що зможу їм, як депутат, допомогти.
Я не збираюся купувати голоси виборців, бо совістю своєю не торгую. Немає у мене й таких спонсорів, які б «розкручували» мою передвиборчу кампанію. Навпаки, я зроблю все, щоб припинити вседозволеність політично-олігархічних кланів, які заради власної вигоди перетворили Україну в «бізнес-проект» і довели наш народ до повного зубожіння.
Тому сподіваюсь тільки на довіру виборців до мене, на те, що вони об’єктивно оцінять, хто є хто серед кандидатів, і зроблять правильний вибір.
Щодо себе лише додам: я звик працювати завжди з повною віддачею і на результат. Прийнявши ж рішення балотуватися в народні депутати України, я вважаю, що влаштовуюсь до вас на роботу, шановні виборці! Ви — мої роботодавці, й саме вам я буду підзвітний. Зі свого боку обіцяю: всі ваші накази будуть виконані. Даю вам у цьому слово офіцера, який знає ціну життю, правді та честі.
Будьте чемні