Викладачка Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького Юлія Волинець побувала на фотосесії з відомим танцівником Владом Ямою. Про те, як воно, під спалахами фотокамери знаходитися поруч із зіркою, про неймовірні враження від цього, а також про те, як викладати студентам, коли ти сама майже їхнього віку, Юля розповіла «Молоді Черкащини».
- Банально повелася на рекламу. Якось увечері читаю листи з електронної пошти, аж тут чую приємний чоловічий голос. Звичайно, я зрозуміла, що це просто реклама в інтернеті. Але мене зачепила фраза: «Ти така гарна сьогодні, у тебе такий неймовірний колір волосся». Це був Влад Яма, який саме рекламував конкурс від компанії, що виготовляє фарбу для волосся. Необхідно було придбати акційну фарбу, виписати звідти номер та відіслати його разом зі своїм фото. Головний приз конкурсу – фотосесія із самим Владом Ямою.
Фото з сайту газети "Молодь Черкащини" - Не знаю, які сили мною керували, але того вечора я зірвалася й побігла до магазину купувати рекламовану фарбу. А через годину вже вибирала, яку ж зі своїх світлин відправляти на конкурс.
- Претенденток на фотосет із зіркою було багато – щодня на сайті реєструвалося по дві сотні дівчат. Конкурс тривав місяць, тому я навіть уявити боялася, скільки учасниць узагалі збереться.
- Фіналісток обирали шляхом голосування інтернет-відвідувачів. Тому якогось особливого сподівання, що за мене проголосує достатня кількість людей, у мене, правду кажучи, не було. Але, як виявилося, друзів маю вдосталь, бо я таки потрапила до числа 50 фіналісток. Далі десятку переможниць обирало журі.
- Про те, що я в десятці, довідалася у день «кінця світу», 21 грудня. Це ж треба таке! Я сиділа вдома і чекала, коли вже світло та вода зникнуть, так би мовити, налаштовувалася на найгірше. Щоб відволіктися, подумала про конкурс. І, о диво – буквально через півхвилини лунає телефонний дзвінок, і в слухавці чую, що мене запрошують на фотосесію. Я вирішила, що це друзі у такий спосіб мене розігрують. На іншому кінці дроту дуже здивувалися, там не очікували, що на серйозний дзвінок почують таку реакцію.
- Чи то я так добре позувала та посміхалася, чи то все вправність фотографа, але зйомки здалися мені миттєвістю. «І це все?», – з подивом запитала я, коли почула слова: «Зйомка завершена». Організатори потім ще довго сміялися після цього мого запитання. А Влад Яма потиснув мені руку й сказав, що це рекордно швидка, але успішна зйомка, і що він сам цим подивований. Пізніше кума дорікала мені, що я не повикаблучувалася там більше, приміром, руку якось неправильно ставила б, чи не туди, куди треба, дивилася б. Спеціально щось утнула б, аби довше поруч із зіркою побути.
- Завдяки цьому конкурсу відчула себе принцесою. Й це було дивне відчуття, бо в повсякденному житті нічого схожого не трапляється. Потім дві ночі поспіль мені тільки й снилася фотосесія та Влад Яма. Тож для себе я зробила висновок – треба вірити в дива.
- Побачити мене з Владом Ямою можна буде на біг-бордах, один з яких, сподіваюся, поставлять поруч з ЧНУ. Також світлини розмістять у одному з провідних всеукраїнських глянців. Уже зараз задумуюся, як на такі біг-борди з моїм зображенням відреагують колеги-викладачі та студенти.
- Колеги з університету ще й досі не знають про мою пригоду. Мій керівник лише жартома сказав, що про зйомки мені доведеться звітуватися на засідання кафедри.
- Першу свою пару вела у першого курсу. Боялися як студенти, так і я. Але моя бабуся, яка за фахом також педагог, завжди мене повчала: «Зі студентами та учнями треба бути суворою, але доброю». Я довгий час не розуміла, як можливо це поєднати. На кількох перших парах взагалі не посміхалася.
- Для мене головне, щоб у студента горіли очі. Якщо йому подобається твій предмет, ти сам від цього ловиш кайф.
- У дитинстві хотіла бути циркачкою. А потім мені сподобалася вчителька української мови та літератури і я вирішила собі, що також стану філологом.
- Вдома полиці прогинаються від книжок. Купую книжки навіть тоді, коли точно знаю, що почитати їх часу не матиму. У книгарнях сама на себе серджуся, бо обов’язково там щось придбаю. Це, як наркотик. Інколи навіть сама від себе ховаю книжку, бо можу засісти за неї надовго, а треба ж до пар зі студентами готуватися.
- Деякі студенти хочуть говорити зі мною на «ти». Але я таке не дозволяю, бо між викладачем та студентом має бути певна відстань.
- Завжди ставлю два будильники, щоб не проспати на перші пари. Жодного разу не проспала, хоча бувало, що буквально добігала до університету.
- Знаю, що в мене закохувалися хлопці-студенти. Інколи відчуваєш в аудиторії на собі якісь особливі погляди, або ж хтось відкриває очі на це…
загрузка...
Доброго дня, шановне панство! Мій коммент – виключно субєктивний і написаний у стані ейфорійного спяніння. Звісно, неуважний читач відразу подумає, що від прочитаного і заглибиться у контекст статті. А уважний на мить замислиться над “нєвиносімой льогкостю битія” появи цих роздумів і навряд чи буде читати далі. (Про модератора я взагалі мовчу – він просто не випустить цей потік свідомості у мережу).
Але, to my opinion як кота, люде повинні нести свої думки ¬¬− мов Прометей – вогонь − незалежно від обмежень, моралі, поваги, вікового цензу etc аби хоч якось похитнути конструкт блюзніро-лицемірства, що панує у сучасному постколоніальному українському суспільстві.
Шкода, що розпочинається він (конструкт) саме від «світлих умів», якими є викладачі. Особисте знайомство з Юлією Володимирівною (- далі – ЮВ) дає мені повне право говорити про це на сторінках мережі. А ще – неймовірна кількість чуток про цю Викладачку. Чутки, як Ви знаєте, мають неабияке значення на ринку Forex і ледве не є визначальними у коливанні цін. Така собі інсайдерська інфа. І нехай проклинають мене поборники різних поваг і субординацій, загальнолюдських цінностей та суспільних відносин! Нехай захисники кидають мені рукавичку в обличчя, викликаючи на дуель, аби захистити честь дівчини. Мені, як маргіналу, декаденту, нігілісту, тьмяному представнику сучасного українського Fin de siècle, начхати (і не варто бажати благословення Господа, як це прийнято).
Отож, як Ви зрозуміли, колись доля звела мене з ЮВ. Про що і як ми говорили – то особисте. Мова в цій оговірці піде про думки ЮВ у інтерв’ю, а саме – їх критику.
1. Про сили, які керували. Такими емоційними кукловодами виступили амбіції, які аж зашкалюють, та реалізуються не у написанні і захисті дисертації, а…купівлі фарби для волосся, любування фотографіями та участь у акції заради перетворення у зірку Palette й отримання золотого кулону. Овва! Ледве не забув про фотосесію з Владом Ямою, аби…потім всім похвастатися. Звісно, часу для науки не вистачить. Та й нафталіном від неї тхне. А тут ТАКЕЕЕ!
2. Про голосування інтернет-відвідувачів. Це справа добра. Тяжіє до об’єктивності та справедливого визначення переможця. Більше лайків – більше успіхів на перемогу! Все добре, якби не однісіньке «але», що тихенько плаче через забуття і непотрібність. А то! Кому потрібно знати про стосунки ЮВ зі студентами. Усі кутки унівєру та сторінки соцмереж просто аж зоріють взаємною любовю сього Викладача та її підопічних. Та до такої сили, що…сморід реальних відносин видається ірреальною трансцендентністю. Протиставлення себе студентам, домінування над ними, позиціонування себе як королеви серед дурнів, хизування знаннями, за яким…пшшшшш. А спудеї так демонстративно показують свою любов, що сальмонелла невіри не потребує бути вигаданою; вона просто викликає блювоту правди. Яка логіка у цих роздумах? Проста. У ЮВ стільки спудеїв, які загнанні імператрицею профанації та безпринципності у куток страхом отримання поганих оцінок, що…лайки росли, як на дріжджах. Бідні спудеї. Я Вас не засуджую, та, врешті, доста лити бруд за стінами альма матер. Він перестане бути брудом, коли правда, про яку усі знають, стане реальністю.
3. Про друзів, яких має вдосталь. Очевидно, ЮВ просто заспамила їх усіх, навіть далечезних (інфа перевірена).
4. Про «кінець світу». Найкоротша розповідь у стилі хоррор (Остання людина на землі залишилася одна в кімнаті. У двері хтось постукав) просто тьмяніє від слів ЮВ і набирає нових смислів та форм, перетворюючись на найкоротшу розповідь у стилі хеппі: «ЮВ сиділа у кімнаті і чекала метеориту. Аж раптом дзвінок постукався у телефон і вона стала переможницею». Неадекватна реакція змусила Конкурс задуматися: «А чи дійсно обрали саме її? І якщо так, то хто ж ці неосвічені лайкери?» Пробач їх, Конкурсе! Мабуть, М. Коцюбинський написав би про них сьогодні: «Студенти не винні», Вірджині Депант – «Трахнула друзів»
5. Про позування та посмішки. Рекордна швидкість, вдала зйомка (див. «Про сили, які керували»). А кума, вочевидь, дуууже неуважна. ЮВ так себе позиціонувала і так виставляла ліктя, що решті лауреаткам конкурсу Palette просто не вистачало простору, а про зйомки з В. Ямою і далебі мріяти, коли Викладачка поряд! Думається, коли пролунали слова «Зйомка завершена» та сміх над словами ЮВ, інші переможниці відчували себе обділеними…
Про принцесу. ЮВ, та доста лицемірити! Просто Ви тепер відчули себе не самопроголошеною дочкою короля регіональних спудейських масштабів, а справжньою. Та Ви ж знаєте, як перевіряється СПРАВЖНІСТЬ принцеси. Інструкцію ще кільканадцять десятиліть тому створив Х.К. Андерсен. Але ж ЮВ, з огляду на свою поведінку, не пройде й попереднього тесту на принцес.
7. Про керівника. Влучно відмічено, Володимире Трохимовичу Поліщук! Про що ж ще звітувати Вашій підопічній – на науку часу немає! Вдаватися у біографічні лабіринти цього доктора філологічних наук не буду. Лиш нагадаю: це Той САМЙ ПОЛІЩУК, який у 2004 році боровся проти ректора Черкаського НацУніверу Анатолія Івановича Кузьмінського, у 2005 сам ним став (ректором в сенсі). А згодом, коли вони знову помінялися ролями, бац! – і написали спільну працю про родовід голови Черкаської ОДА Сергія Борисовича Тулуба. Цікаво, яку методологію юзав В.Т. Поліщук, змінюючи колір яскравого помаранчевого жупана на синьо-блакитний?
8. Про суворість та строгість. Так от звідки тиск та моральне ґвалтування спудеїв! Та, думаю, ЮВ помилково зрозуміла настанови бабусі. Очевидно, та мала на увазі педагогічну етику, а не лікування своїх психологічних травм та філістерства (шкода, не всі представники поспільства стають міщанами) шляхом домінування над слабшими духом. На жаль, спудеї провінційних вузів поки що такими є. А ті одиниці, що борються, стають маргіналами.
9. Про ловління кайфу. Що тут скажеш…Вже все написав вище.
10. Про циркачку. Для цього варто тренуватися, підтримувати форму, конкурувати та мірятися силою з рівнею. Та це ж стільки роботи! А тут…вліпив пару і впіймав кайф! А заслужено чи ні – хто ж засудить, як не бачить…
11. Про книжки. Якщо маються на увазі полиці кімнати ЮВ в общазі – брехня. Крапка.
12. Про відстань зі студентами. Думається, що один індивід звертається до іншого на «ти» або через невихованість, або через те, що бачить «рівного» собі. Рівність у знаннях, вміннях, говірках, роздумах, поведінці…Січете тему? «Ви» − то повага, звернення до досвідченішого, сильнішого. «Ви» – це своєрідний прояв культурного під холуйства, якщо мова не йде про значну різницю у віці. Однак оце «Ви» деякі люди сприймають як підтвердження статусу вищості над іншими. І…зберігають дистанцію.
13. Про хлопців-студентів. Варто зайти на філологічний факультет, аби побачити СКІЛЬКИ там хлопців. Та їх там ТАААКА кількість! Один-два на групу. Може, очі варто відкрити ЮВ…
Без висновків і комюніке. Я – не студент, не викладач, не відторгнений хлопець чи знайома, що заздрить. Я лиш кіт, якому пора йти їсти смачну рибку буття…
Олександр Пятихатка-Грей, мрію з вами познайомитися!! стільки розумних слів, стільки емоцій, (без перебільшення) стільки смислів!! ох, щось відчуваю, що та сама ЮВ дуже Вас образила;)
але треба змиритися… іншого шляху до душевної гармонії немає:)
Скільки живу – стільки переконуюся: українська нація має багато пробем, та найголовніші – дві: миритися та голослівнувати (за рівнозначності першорядність обирайте самі). О! Ще ображатися на кожному кроці. Так би мовити, не образишся – не попре. Але, як кажуть англійці, доста люб’язностей!
Душевної гармонії, як такої, не існує. Та підемо від суперечного, запропонованого Вами: припустимо, вона є і залежить від іншого створіння, яке дарує злагоду духовному сум’яттю. Тоді я вже давно насолоджуюся проміннями умиротворення.
І ше, Містянко, невже думаєте, що я б витрачав сили на те, щоб (як написав у своєму блозі один радіоведучий) перетворюватися на “тєрпілу”? Адже Всесвіт щомиті пропонує нам стільки приємних незвіданих спокус, що витрачатися на інший дріб’язок – лиш втрата часу та непотрібне нервування. Ой, вибачте, цього Вам не осягнути: Ви ж – люде. Отож миритися – це ваш “удєл”. І ще – собак: ті все життя нашийника з намордником тягають.
Що ж до нашкрябаного вище мною. Всю мотивацію вже пояснив, та спеціально для Вас підкреслю: я не терплю профанацій і декламацій.
От і все
P.S. Знайомитися не бачу потреби. Тих, хто захищає безпідставно, лиш з солідарності чи по дружбі, сприймаю як прокислу сметану. А як під Містянкою ховається ЮВ, то ми вже знайомі.
Пане Олександре, Вам зауваження від модератора – не варто перекручувати ніки коментаторів, бо цим Ви виказуєте свою неповагу до людини, чия думка може бути відмінною від Вашої. Поважайте своїх співрозмовників. Окремо для Вас – Містянка не має жодного стосунку до ЮВ.
Відомо, що одним з найулюбленіших гріхів диявола є марнотратство. Потрапивши у його тенета, які людина сама створює, вже неможливо жити вільно. Людина або гине, або…Дивимося сторінку ЮВ у контакті, особливо звертаю увагу на аву