Вчора взяв участь в пам’ятному заході до річниці Голодомору. Побачив багато знайомих облич людей, що стояли на майданах. В авангарді ходи були свободівці. Радий, що не помилився з вибором! Представники парламентських політичних сил мною помічені не були, як і багато громадських активістів. Шкода, для мене це показник.
О 17-й почалася чудова вистава Черкаського театру “Сад Гетсиманський”, що емоційним настроєм відповідала настрою річниці Голодомору.
За силою емоційного впливу вистава нашого театру виявилася навіть сильнішою, ніж чудова драматична стрічка “Поводир”, яку мав нагоду подивитися наступного дня (раджу для перегляду!). “Сад Гетсиманський” я дивився вдруге і начебто не мав так перейматися, знаючи про що вистава. Але коли на сцені політичні в’язні в камері заспівали “Червону калину”, ледь сам не підхопив, а мокрі очі довелося ховати. Актори Черкаського театру загалом в мене викликають захоплення і повагу, особливо після нещодавнього випадку, коли завдяки небайдужим громадським активістам і рішучості колективу була перенесена російська розважальна вистава, що планувалася дирекцією театру на День гідності! Замість цього 21 листопада колектив влаштував чудовий концерт на сходах театру на честь героїв Майдану і АТО.
Згадуючи часи Майдану, громадські акції на Театральній площі завжди здавалися мені більш емоційно комфортними, ніж акції перед міською чи обласною радою. Вшанування жертв Голодомору саме на Театральній площі, поруч з пам’ятником великому Тарасу здається мені органічним і природним, не формальним заходом, а саме проявом почуттів звичайних людей, яким не байдужа наша історія, в тому числі її трагічні сторінки.
Будьте чемні