“Нинішня опозиція вміє робити так, щоб перестало працювати, – написав у Facebook нещодавно один відомий черкаський бізнесмен і бізнес-тренер. – “Передвиборчі обіцянки” – не працює. Виконано! “Блокування трибуни” – не працює. Виконано! “Здатність домовитися” – не працює. Виконано. “Збудження в регіонах” – не працює. Виконано. “Акції протесту” – не працює. Виконано. “Збудження в соцмережах” – не працює. Виконано!” “Мабуть, для того, щоб перемогти нинішню владу, їм потрібно всім складом вступити в Партію Регіонів“, – жартома припустив він.
А тепер серйозно – в п’ятницю, 19 липня, правильність діагнозу опозиції підтвердив і один із її лідерів – Микола Томенко, у інтерв’ю «LB.ua» визнавши, що акція «Вставай, Україно!» теж не спрацювала. «Виконано!» А список можна продовжити – «Врадіївська хода!» – не працює. Виконано!» Ось тільки сміливості признатися у цьому у самих опозиціонерів ніколи не стане. Особливо у черкаських. Вони до кінця дутимуться, на лобі від величезної напруги виступатимуть жили, обличчя червонітимуть, очі наливатимуться кров’ю – але ніколи не визнають очевидних речей. Вони кричатимуть про провокації, розповідатимуть, як міліція розганяла протест «врадіївців» на Майдані, як проти них «бруд» викинули у мережі… Тобто робитимуть все, аби, як завжди, не відповідати на прямі запитання: «Чому ви не приєдналися до першої врадіївської ходи? Чому були проігноровані вимоги самих врадіївців не політизувати акцію протесту? Чому вас не було на Майдані, коли розганяли протест? Чому люди вам не вірять і не ідуть за вами? Чому акція протесту провалилась?» Ретельно переглядаючи фото з подій на Майдані з різних джерел, чомусь на них не видно серед чорних шоломів «беркутівців» ані Максима Полякова, який ринувся іти ще з першою, справжньою «врадіївською ходою», яка дійсно йшла, збиваючи ноги у кров, на столицю, ані браву двометрову фігуру Миколи Булатецького, який активно постив фото з ходи, що стартувала аж на 5 днів пізніше (???) з Черкас на джипах (!), ані замисленого Леоніда Даценка із цигаркою в зубах, який сміливо плюватися може тільки у бік облдержадміністрації, коли губернатора на місці немає, і противним голосом розказувати про продажних журналюг (які вже виробили до цього стійкий імунітет). Поляков браво прозвітував про вимоги до Захарченка звільнити Захарченка у день приходу акції до Києва, 18 червня, а далі – нічичирк. Зник із мережі і Булатецький, після того, як запостив пафосні фото партійної «врадіївської ходи» під будівлю МВС 18 червня. Тим часом партійний “батьківщинівський” ресурс у Черкасах може тільки ставити риторичні пафосні запитання на кшталт “Чому суспільство лишається глухим до чужого болю?..” Чому? А ви на себе у дзеркало дивитися не пробували?..
Цікаво, що до опозиції в Україні вже існує своя опозиція у вигляді громадських організацій (до Черкас, щоправда, цей політичний тренд ще не докотився), але і їм люди також не особливо вірять. Особливо після того, як виявляться, що деякі лідери таких громадських організацій готові були непогано заробити на «відведенні удару», тобто на виведенні тієї ж «врадіївської ходи» з-під МВД і з Києва взагалі. Про явище «майданарбайтерів» не чув тільки глухий – можливістю постояти за ту чи іншу силу у столиці торгують направо і наліво, і часто одні й ті ж люди. Бо реальні люди опозиції не потрібні – вона їх або боїться, або зневажає. І тому «бесконечно далеки они от народа», скільки б віце-лідер «Батьківщини» Арсеній Яценюк не постив фото у соцмережах, як літає економ-класом. Отож найголовнішою акцією у липневій Україні наразі є, за влучним висловом, колишнього польового командира Майдану Юрія Луценка, акція «Спочинь, Україно».
«Оце пройшов багато кілометрів від Умані до Києва, багато набачився і багато часу було подумать, – написав у Facebook один із учасників «врадіївської ходи», фотограф Роман Чорномаз. – Нового майдану, як в 2004, точно не буде. Ну і, взагалі, найближчим часом ніяких революцій теж не буде аж поки хоча б в половині райцентрів люди не дозріють палити свої міліцейські відділки. На Київ ніхто не хоче і не збирається їхати. У Врадіївці люди вийшли через страх. Страх втратити життя від рук перевертня став сильнішим, ніж страх покарання за бунт. Ще не так давно рекламована різними громадськими діячами безлідерність спротиву не працює. Поводир чи вожак мусить бути в будь-якому випадку, бо інакше люди перетворюються на стадо, що топчеться на місці».
Ці ж спостереження підкріплені і дослідженнями Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та соціологічною службою Центру Разумкова, здійсненими, щоправда, ще 17-22 травня (але загальний настрій від того особливо не змінився).
• Половина населення вважає, що Україні потрібні нові політичні лідери. Ця думка переважає у жителів Західного (57%) та Східного (52%) регіонів, а також у виборців Всеукраїнського об’єднання «Свобода» (62%) та політичної партії «УДАР Віталія Кличка» (61%).
• Нові політичні лідери повинні відрізнятися від попередників насамперед чесністю (50%), некорумпованістю (48%) та готовністю насправді захищати інтереси простих людей (48%). На думку населення, вони можуть з’явитися як з вже існуючих політичних партій, де вони були не на перших ролях (27%), та з нових політичних сил (25%).
• Більше третини громадян (35%) вважає, що нашому народу постійно потрібна «сильна рука». Проте, на думку абсолютної більшості населення, такі лідери повинні діяти винятково у межах закону, за принципом «закон – один для всіх» (83%).
• 41% населення вважає, що пересічний громадянин ніяк не може вплинути на рішення влади. Найбільш дієвими механізмами такого впливу були визнані вибори Президента (37%) та вибори до Верховної Ради (30%).
• Лише 8% громадян залучені до активної громадської діяльності, і порівняно з 2008 роком цей показник навіть знизився (в 2008 р. – 12%). Причому рівень залученості до громадської активності майже не відрізняється серед прихильників різних політичних партій: 11% – серед виборців Партії регіонів, 10% – «Батьківщини», 9% – «УДАРу», 9% – КПУ, 11% – «Свободи».
• Громадяни вважають, що потреба в активній громадській діяльності може у них з’явитися у разі, коли така діяльність принесе конкретну користь їм або їхній сім’ї (37%) та якщо під загрозою опиниться життя, здоров’я або добробут близьких і така діяльність сприятиме ліквідації цієї загрози (33%).
*Опитано 2010 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України. Теоретична похибка вибірки – 2,3%.
Опитування здійснено коштом програми Matra Посольства Королівства Нідерландів в Україні та Європейського Союзу.
Остап НЕДІЛЬКО
Будьте чемні