Рушниковий конфлікт, що назрівав у Черкаському національному університеті, «зам’яли» поділом полотнищ. Частина рушників лишилася в університетському Музеї українського рушника, а частина – дісталася доктору культурології Світлані Китовій, яка упродовж багатьох років збирала їх.
– Рушники поділили за взаємною згодою, керуючись архівом 1998 року, – розповів онук Світлани Китової та її довірена особа Дмитро Китов. – Під час поділу була присутня і Світлана Андріївна. Поділ закріпили документально.
Родині Китових дісталося близько 300 рушників. Але й університет не лишився обділеним. За словами Дмитра Китова, серед тих рушників, що лишилися в Музеї, є й унікальний, датований 1961 роком, виготовлений до століття з дня смерті Тараса Шевченка. В 90-тих роках цей рушник Світлані Китовій подарували.
– Також ми забрали два давні ярма. Вони не настільки цінні, але пам’ятні тим, що колись бабуся везла їх до Черкас у переповнених автобусах, – каже Дмитро Китов.
Сісти за стіл переговорів та мирно домовитися про вирішення конфлікту Світлані Китовій та її внукові запропонували представники університету. Дмитро визнає, що нині конфлікт уже вичерпаний, а спочатку обидві сторони просто переповнювали емоції.
– Зараз у нас уже немає претензій до університету. Можна зрозуміти і їхню позицію, – говорить Дмитро.
Тепер у планах Дмитра Китова – створення інтернет-музею рушників. Для цього всі забрані рушники сфотографують та оцифрують, а потім розроблять сайт. Та наразі, Дмитро ще не може сказати, коли ж інтернет-музей розпочне функціонувати, адже зазначає, що це клопітка робота. Також у його планах створення не лише віртуальної виставки рушників, а й реальної. Щоправда, експозицію збирається створювати не в Черкасах, а в Києві, щоб її побачила значно ширша аудиторія. Утім, де нині зберігаються рушники, Дмитро Китов не каже, зазначаючи, що вони в надійному місці.
Будьте чемні