Про те, що робиться з бюджетом Черкас та про нинішню ситуацію з місцевими бюджетами загалом погодилася розповісти директор Департаменту фінансової політики Черкаського міськвиконкому Наталія Джуган.
Бюджет спланували, ніби в Черкасах будується завод „Дженерал Моторз”
– Наталіє Володимирівно, ще на стадії формування цьогорічних міських бюджетів багато міських голів висловлювалися різко негативно щодо запропонованих „згори” умов їх формування. Звучали закиди в намірах остаточно позбавити місцеве самоврядування ресурсів, припущення, що зарплат бюджетникам вистачатиме з трудом на півроку. Півроку минуло. Чи залишилися підстави для тривог?
– Ситуація дуже непроста. Місцеві бюджети потерпають від неналежного обрахування дохідної частини фахівцями Міністерства фінансів. Ще у вересні минулого року ми з тоді міським головою Черкас Сергієм Одаричем як представники Асоціації Міст України брали участь у координаційній нараді, де обговорювалися контрольні показники доходів місцевих бюджетів на 2013 рік. Від міст чекали зростання надходжень на 16 відсотків у порівнянні з попереднім роком, що в умовах економічної кризи виглядає абсолютно нереальним. Ну максимум – 10 відсотків і то… Хіба що у нас з якогось дива збільшиться кількість робочих місць, скажімо побудує і запустить завод „Дженерал Моторз”, або значно зросте заробітна плата. Ми запевняли, що цю вимогу треба змінити, але, на жаль, ніхто до нас та інших міських голів та фахівців з місць так і не прислухався. І ми вже при створенні бюджету знали, що недоберемо приблизно 40 мільйонів гривень доходів. Зараз же податківці погіршують нам прогноз до 50 мільйонів. Для наочності, ця сума дорівнює приблизно двом місячним фондам заробітної плати працівників бюджетної сфери в Черкасах. Ще приблизно таку ж суму ми втрачаємо через неправильно обраховані прогнозні показники наших видатків. Отже нестача коштів сягнула чотирьох місячних фондів зарплат лише при планування бюджету. Звісно, що ми можемо, посилаючись на прорахунки Міністерства фінансів брати середньострокову позику в Казначействі з умовою погашення, коли будемо перевиконувати дохідну частину бюджету, хоча важко прогнозувати, коли це станеться. І ми вже маємо 60 мільйонів гривень такої позики за минулий і за цей рік. Але проблема полягає в тому, що таку позику важко оформити і отримати в грудні, коли йдуть найбільші виплати. Така ситуація з усіма місцевими бюджетами в Україні.
– Чи щось змінюється у ситуації наповнення міського бюджету? Кому місто має дякувати за надходження до черкаського гаманця?
– Насамперед, бюджетоутворюючим підприємствам: „Азоту”, „Обленерго”, „Черкаситрансгазу”… В порівнянні з минулими роками ми маємо суттєве збільшення надходжень від сплати єдиного податку підприємцями і підприємствами, що обрали спрощену форму оподаткування. Пов’язане це як зі збільшенням з 2011 року розміру цього податку, так і, можливо, зі збільшенням числа підприємців та підприємств, які обрали спрощену форму оподаткування. Разом з Асоціацією міст України ми домоглися, щоб він зараховувався до бюджету розвитку. І цього року тільки від цього податку ми плануємо отримати більше 70 мільйонів гривень.
– Окрім згаданих прорахунків Міністерства фінансів, чи є якісь обставини, які заважають місту отримати більші доходи?
– Насамперед, це тіньові зарплати, тіньове працевлаштування. Минулого року перед нарадою з віце-прем’єр-міністром, яка планувалася в Черкасах, ми робили відповідні розрахунки. За умови середньої зарплати у 2000 гривень та офіційного працевлаштування всіх працівників, місто могло би мати додатково 200 мільйонів гривень. Така ціна зарплат в конвертах, оформлення на „мінімалку”, роботи взагалі без оформлення. Але одне місто не в змозі відбілити всю економіку. І повноважень наших недостатньо, щоб змінити ситуацію. Ми спілкуємося з керівниками підприємств, аналізуємо ситуацію по кожному підприємству, яке показує зменшення зарплати, чи зменшення чисельності працівників. Особливо уважно ми ставимося до ситуації на підприємствах і у підприємців, з якими міська влада співпрацює. Наприклад, з перевізниками, з тими, хто надає послуги з харчування в школах. Ми беремо у них щоквартальні звіти. Але загалом більше все ж переконуємо, звертаємося…
– На чому місто може зекономити? І чи є в житті територіальної громади щось, на чому, на Вашу думку, економити не можна?
– Я вважаю, що економити не варто, коли йдеться про серйозні програми з енергозбереження. На жаль, попри всі розмови, попри членство в організації „Енергоефективні міста України”, на серйозну програму ми так і не спромоглися. А неефективних затрат в місті багато. Скажімо, розроблена минулого року програма сприяння туризму, на яку в цьому році максимальне фінансування передбачали. Один з пунктів для прикладу: „Заходи із просування концепції „Черкаси відкриті для тебе”. Як можна виміряти, оцінити результативність того просування і витрат на нього? Виготовлення сувенірної продукції, розробка поліграфічних виробів, необхідність яких нічим не обґрунтована… Це тисячі, десятки тисяч гривень тільки в цьому випадку. На подібній недбалості авторів програм, сумнівній доцільності запланованих заходів ми втрачаємо чимало. Я не заперечую саму необхідність сприяння розвитку туризму. Є чудові приклади відповідних програм на Івано-Франківщині, на Львівщині. Це ціла система роботи на конкретний результат, який там отримують. А не просто закупівля плакатів та біллбордів. Крім того, я переконана, що кожен із розпорядників чудово знає, як зекономити, уникнути витрат на те, що не буде працювати. Бо ж треба робити такі вкладення, які в майбутньому забезпечать якусь віддачу, допоможуть згодом оптимізувати витрати.
Казначейство справдило найгірші очікування, та воно є гарантією, що гроші не зникнуть
– Багато міських голів та керівників місцевих органів державної влади зараз дуже незадоволені роботою Казначейства, яке не пропускає платежі, через що в містах зупиняються ремонти доріг, підготовка закладів та підприємств житлово-комунального господарства до зими. В чому тут причина?
– Казначейство зараз заявляє, що всі місцеві бюджети заборгували разом 25 мільярдів гривень. Але ж, що це за борги? Половина з них – це ті самі середньострокові позики, які місцеві бюджети мали взяти через прорахунки Міністерства фінансів, а решта – короткострокові позики, які ми також змушені брати через те, що дати надходжень до бюджету і потрібних виплат не збігаються. Скажімо, плата за оренду землі вноситься до 30 числа, податок на доходи фізичних осіб – одночасно з авансом і зарплатнею, які виплачуються 15-го та 1-го. І зараз ми беремо ці короткотермінові позики, які потім гасимо. Тільки ось через те, що платежі в Казначействі зупинені, то ми і позичок цих не можемо взяти в повному обсязі. Ми тільки сподіваємося, що гірше не стане і платежі по „захищених статтях” – заплата, енергоносії, медикаменти, харчування, будуть проходити, як і проходять. А от решта… У нас зараз на 10 мільйонів не проведених платежів. Наші комунальні підприємства опинилися в заручниках, та й усі інші підприємства, які пов’язали свої роботи із бюджетними виплатами. Напружена ситуація в бюджетних установах, які отримали якісь власні надходження, відповідно їх оформили, сподіваючись провести ремонти. І ось тепер всі їхні гроші зависли на казначейських рахунках.
Можете уявити собі складність ситуації, в якій опинилася нинішня управлінська команда. Щодня ми маємо приблизно 200 тисяч гривень надходжень, гасити треба заявлені 10 мільйонів і сума по так званих незахищених статтях зростає. Зараз я не можу навіть передати до Казначейства платежів десь на 5 мільйонів гривень тільки по житлово-комунальному господарству. Це дуже небезпечна ситуація!
– Зараз всі міста опинилися приблизно в такому ж становищі, у зв’язку з чим чуються заклики забирати в односторонньому порядку гроші з казначейства і переходити на обслуговування в комерційні банки. Може варто містам наважитися на це?
– Свого часу ми в Черкасах чи не найактивніше заперечували проти переведення місцевих бюджетів на обслуговування до казначейства. І у 2010 році постановою Кабінету Міністрів було дозволено користуватися коштами місцевих бюджетів для вирішення проблем, які виникають перед державний бюджетом. Це виглядало як вимушений крок, бо ж тодішньому прем’єр-міністру Юлії Тимошенко ніяк не вдавалося знайти спільну мову з Верховною Радою і вона шукала ресурс, яким може користуватися оперативно. У 2011-му ми думали, що ситуація виправиться і слідкували за процесом розробки змін до Бюджетного кодексу до самого голосування у Верховній Раді. Як вийшло, що ця норма з’явилася в остаточному варіанті, мені й досі не зрозуміло. Та попри все, коли я чую заклики перейти місцевим бюджетам до комерційних банків, я згадую, що вони там вже були. Зокрема, в банку „Україна”. І за один день просто зникли. Кілька наших комунальних підприємств тоді втратили сотні тисяч і ніякі суди повернути їх не змогли.
Тому я вважаю, що казначейство необхідне, але потрібно повернутися до ситуації, коли кошти державного бюджету і кошти місцевих бюджетів були чітко розмежовані і держава не мала би права користуватися для забезпечення своїх зобов’язань нашими грішми. Черкаська міська рада направила звернення до Верховної Ради з цією вимогою. Можливо, варто щось міняти в справі оформлення платежів. Адже ця паперотворчість перетнула всі межі здорового глузду. У мене наприкінці місяця не вистачає однієї ручки, аби підписати всі необхідні документи. За їхнім стосом на столі і мене можна не побачити.
Та казначейство все ж бере на себе велику роботу із підтвердження обґрунтованості платежів і, хоча платежі бува затримаються, є розуміння, що гроші не пропадуть, може знеціняться трохи, але таки не зникнуть.
– Останнім часом в Черкасах чимало розмов було навколо коштів бюджету розвитку. Частину з них попередня владна команда мала намір витратити на реконструкцію Хрещатика, зараз є рішення ремонтувати за них дорожнє покриття. Яким чином можна було б витратити ці кошти з максимальною користю для міста?
– Ми маємо цього року дуже вдалий бюджет розвитку. Але я б не поспішала цьому дуже радіти. Бо бюджет розвитку утворюється з того, що громада втрачає назавжди. Ми продаємо майно, землю, що належать громаді. Ідея бюджетів розвитку, закладена розробниками бюджетного кодексу, полягала в тому, щоб ці кошти не йшли на проїдання. Тобто, до фонду заробітної плати вони потрапити не можуть. Натомість, громада отримувала б можливість створити щось таке для себе, що слугувало б і дітям, і онукам. До цих грошей треба ставитися дуже відповідально. Мені дивно, що вони плануються на якісь дрібні ремонтики, використовуються для заходів, які дають короткочасний ефект. Бо ж таких грошей – 185 мільйонів гривень – вже більше не буде! От минулого року ми продали землю „Азоту”. Ще раз зробити цього не зможемо. На жаль, продали ми її… як продали. Зробили грошову оцінку – 127 гривень за квадратний метр. Не знаю, чи є в Україні ще приклад такої лояльності до покупця, від якого ми могли би отримати значно більше? З яким у міста мали би бути паритетні, прозорі і партнерські стосунки без огляду на особисті симпатії чи їх відсутність. Зараз колишній міський голова про це говорить. Але ситуацію вже не виправити – всі рішення прийняті, всі підписи поставлені.
Розмір теперішніх міських запозичень цілком підйомний, але подальші борги – ризиковані
– Черкаси активно працюють із запозиченнями – кредитами міжнародних фінансових організацій, мають досвід розміщення облігацій. Скільки місто винне і як збирається віддавати борги?
– Загалом борг Черкас складає 10 мільйонів доларів кредиту „Водоканалу”, 15 мільйонів євро – кредиту „Черкаситеплокомуненерго”, наші 60 мільйонів гривень муніципальних облігацій. Це – немало навіть в умовах, коли ми маємо надзвичайний бюджет розвитку. „Водоканал” та „Черкаситеплокомуненерго” залежать від НКРЕ (Національної комісії регулювання енергетики), яка встановлює їм тарифи. І тут ситуація не відповідає реальності, а держава не відшкодовує різниці в тарифах. Зараз цим підприємствам важкувато працювати з цими кредитами, але ж вони за ці кошти роблять багато такого, що дозволить їм невдовзі запрацювати значно ефективніше. Наші муніципальні облігації на 60 мільйонів гривень ми маємо погасити у 2016 році. І зараз я не бачу великих проблем із цим. Ми не перевищили своїх можливостей в отриманні запозичень. Але наступних боргів я все ж побоююся.
– Чи за теперішньої законодавчої бази місцеві громади можуть сформувати бюджет, який був би зрозумілий, відповідав їхнім потребам, не ставив би їх у становище вічний прохачів?
– Загалом система формування місцевих бюджетів задумана непогана. Але вона повинна працювати саме як система. Коли був прийнятий Бюджетний Кодекс, то ми зробили просто гігантський стрибок у розвитку. Ми тоді змогли позбавитися всіх (майже) суб’єктивних обставин у бюджетній справі. Якщо згадати часи, коли міським головою був Володимир Олійник, то було приблизно так: гарні стосунки у нього з головою облдержадміністрації – місту віддаються достатні джерела надходжень, тільки посварилися – область забирає все собі, натомість обіцяє місту дотацію. А дотація теж за принципом: „Хочемо – дамо, не сподобався – приходь завтра”. От і затівалися велелюдні „хороводи” бюджетників під будівлею облдержадміністрацією. Зараз цього вже бути не може. Та продовження реформування не сталося. Не пройшла адміністративно-територіальна реформа. Як наслідок, ефективність Бюджетного кодексу спрацьовує до рівня міст обласного значення, а такі міста як Кам’янка, Шпола, Чигирин та інші подібні райцентри, сільські громади знаходяться в дуже важкому становищі. Їхні проблеми вже багато років намагаються розв’язувати ситуативно, за допомогою Постанов Кабінету Міністрів. Але це не вихід. Не підхопили реформаторського темпу розробників Бюджетного Кодексу і галузеві міністерства. Галузеві стандарти загалом не розроблені. Існує купа наказів, наказиків на накази, нічим не обґрунтованих, ніяк не прорахованих, таких, що суперечать одне одному, відверто застарілих і… обов’язкових до виконання. І от коли освітяни чи культпрацівники в результаті не можуть знайти на їх виконання коштів. Вже давно має бути ясність: якщо на одного мешканця виділяється якийсь ресурс, то повинно бути відомо, що за цей ресурс мешканцеві має бути забезпечено. Вже давно час інвентаризувати всю нормативну базу, створити стандарти і ця робота має координуватися на рівні віце-прем’єр міністра. І треба чесно визнати, що є чимало нормативно-правових актів, виконання яких ми неспроможні профінансувати.
Громадськість має бути обізнана про бюджет, а у роботі влади має бути системність
– Чи потрібна розробникам місцевих бюджетів допомога громадськості? І якою могла би бути така допомога?
– Міська громада має бути обізнана з планами, проблемами. Міська влада має створити якусь основу для діалогу, обговорення – розробити проект плану економічного і соціального розвитку та представити його громаді. Всі пропозиції та зауваження приймати, скажімо, на сайті міської ради. Але всі ці пропозиції мають вивчатися, узагальнюватися розпорядниками коштів. Бо вони бачать ситуацію цілісніше, знають пріоритетність проблем. Мені дуже не подобається підхід, який у нас іноді пропонується: „А давайте кожному депутату дамо скількись тисяч на матеріальну допомогу, скількись на дороги, скількись на те чи на се”. Так робити не можна. Робота влади має бути скоординована. Скажімо, якщо йдеться про дороги, то треба ж інвентаризувати всі проблеми оцінити їх пріоритетність, а не починати ремонти в залежності від того, де живе той чи інший депутат, чи де люди вийшли з пікетом. Бо ж інакше виходить, що ми спочатку робимо капітальний ремонт, а потім з „доброго дива” – реконструкцію цієї ж дороги. Або ж, коли йдеться про ремонт тротуарів, як зараз. Я прошу, покажіть мені ситуацію з усіма тротуарами. А то виявиться, що департамент архітектури тротуари ремонтує капітально, а департамент ЖКК планує там же поточний ремонт.
Треба думати про наступні покоління, а не наступні вибори.
– І, зрештою, чи можна зараз напевно сказати, що обвалу місцевих бюджетів не станеться?
– Треба сподіватись…
Оксана КОЛІСНИК
Будьте чемні