Хоробрий, мужній, сильний та справжній – із такими словами у рідному місті, Корсунь-Шевченківському, в останню путь проводжали бійця батальйону “Азов” Романа Сокуренка. Майже півтора місяці після тяжкого поранення медики боролися за його життя, проте 23 вересня у німецькій клініці серце 31-річного хлопця з позивним “Сокіл” зупинилося…
Роман Сокуренко був тяжко поранений у живіт 10 серпня в бою під Іловайськом на Донеччині. Тоді він намагався врятувати з-під обстрілу двох бойових побратимів – Андрія Дрьоміна та чоловіка Тетяни Чорновол Миколу Березового.
На жаль, їх життя обірвалося, сам же “Сокіл” вижив. За його життя боролися у Дніпропетровську, в столичному Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. Шалімова, а на початку вересня разом із іншими 19-ма пораненими бійцями був відправлений на лікування до військового шпиталю в місті Ульм, що в Німеччині.
Труну з його тілом на прощальну панахиду від рідного дому й до Спасо-Преображенського храму на руках несли самооборонівці під вигуки “Слава Україні!” та “Герої не вмирають!”. Розповідають: тривалий час був Майдані, потім приєднався в ряди “Азову” й вирушив в зону АТО. Роман вірив у те, що Україні таки вдасться вистояти й саме ці сподівання допомагали хлопцеві в бою.
– Він був невеликої статури, але при цьому й дуже міцним хлопцем, себе показав ще на бойовому вишколі, – пригадує Олег Собченко з чоти, в якій служив загиблий. – За щоб він не брався, все робив по-справжньому. Ми всі молилися за його життя, хвилювалися, увесь час телефонували до його матері. Із полегшенням зітхнули, коли дізналися, що в Німеччині його з реанімації перевели до звичайної палити, сказали, що він сам почав їсти, ходити. Та все ж чомусь його життя обірвалося, він буквально за два дні згорів.
На церемонію прощання з корсунським бійцем прийшли сотні містян, які досі про нього не знали, а ще – голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко та дружина бойового побратима Тетяна Чорновол. Обласна влада присвоїла йому звання “За заслуги перед Черкащиною” посмертно. Цю нагороду голова ОДА під час траурного мітингу передав мамі Романа – Тетяні Перетятко.
– Немає таких слів, щоб виразити весь біль втрати. Важко говорити. Ми всі просимо у Вас пробачення, – звернувся до мами хлопця Юрій Олегович. – Ваш син є прикладом для покоління молодих, які повинні не зрадити, а в разі необхідності взяти зброю й іти у бій для захисту рідної землі. У нього в жилах тече справжня козацька кров. Він пішов на смерть, аби захистити суверенність нашої держави. Разом маємо зробити все можливе, аби сторінка пам’яті про таких Героїв не була стертою…
Він понад усе любив Україну й ніколи не зраджував – таким його назавжди запам’ятала мати. Жінка каже: її син пішов боронити на Схід, бо вважав, що “краще померти в бою, аніж стоячи на колінах”.
– Я втратила сина, частинку своєї душі і серця, – сказала мама корсунського Сокола Тетяна Перетятко. – Коли моя дитина пішла добровольцем у батальйон “Азов”, люди запитували мене: “Навіщо ти пустила його туди? Я б свого сина не пустила!”. Я нічого не відповідала. Але зараз скажу – ви б не пустили, ви б сиділи у теплій хаті й чекали б доки нашими вулицями не почнуть їздити ворожі танки. Я пишаюся своїм сином і знаю, що він буде янголом-хранителем над усіма нами. Можливо, наші хлопці страждають за нашу продажність – за кілограм гречки чи за сто гривень. Зробімо висновки. Ми маємо боротися до кінця, щоб пролита кров і смерті наших синів не були марними…
У Спасо-Преображенському храмі загиблого відспівали після чого похоронили на центральному кладовищі міста поруч із дідусем та бабусею.
Будьте чемні