Деякі моменти, що Грузія пережила десять років тому, ніби списані з нинішніх реалій України. Про причини поразки Революції Троянд в Грузії та уроки для нас. В світлі останніх подій в Україні, варто придивитися до революцій і трансформацій в наших сусідів. Врахування чужих помилок дозволить Україні уникнути поразки. Про досвід Грузії після Революції Троянд 23-го листопада 2003 року розповідає Доктор політичної науки Бека Чедія.
Про це йдеться на сайті Рiddubny.com.
Виходячи з досить успішної трансформації в Грузії після Революції Троянд, який найбільш ефективний алгоритм дій закріплення нової влади?
Cпочатку необхідно відзначити, що на відміну від сьогоднішньої України, у 2003 році Грузія була так званою державою, що не відбулася, з усіма наслідками. У Грузії практично не було ефективного державного апарату, і так звані силові структури – поліція і армія, на відміну від сьогоднішньої України, були дуже слабкими.
Що стосується корупції в державних установах, то в цьому плані сьогоднішня Україна і тодішня Грузія – «близнюки». Трансформація цілої політичної системи і модернізація державних структур в Грузії відбувалися не як реформи – це був процес будівництва «з нуля».
У 2003 році, відразу ж після здійснення революції, у нас теж побоювалися контрреволюції, незважаючи на те, що в силових структурах у Едуарда Шеварднадзе не було ідейних прихильників. Попри це, в першу чергу революційна влада взялася за створення поліцій, армії і спецслужб. На чолі таких служб поставили політично надійних персон, більшість із яких раніше взагалі не були пов’язані з такими структурами.
Більш того, тоді у нас основним фактором недопущення контрреволюції був суспільний капітал і великий кредит довіри до революційної влади.
Які фактори найбільш важливі?
Найголовніше, у нас основний акцент зробили на залученні нових кадрів в усіх державних структурах. Тобто на ключові посади призначили молодих людей, у яких майже не було ніякого досвіду. Були міністри 26-28 річного віку, не кажучи вже про їхніх заступників, або голів департаментів. Головний акцент зробили на кадри з так званою «західною освітою». Це призвело до того, що практично весь держапарат був укомплектований новим контингентом.
Паралельно в країні почалася демонстративна боротьба з корупцією. У нас майже щодня показували по телебаченню арешти чиновників, винних у корупції.
Якщо до 2003 року в Грузії статус державного службовця було вкрай непопулярним (крім вищих посадових постів), то після революції привабливість державної служби перевищила навіть популярність роботи в приватному секторі. Причина – перманентне зростання зарплат і премій. Якщо до цього у державних службовців були символічні зарплати і реальний дохід вони отримували від зловживань посадовим становищем, то після 2003 року, особливо в силових структурах, для службовців були створені гідні економічні умови, соціальне забезпечення, медична страховка тощо.
Примітно, що на першому етапі здійснення революції (2003 рік), коли держбюджет країни був порожнім, Грузію підтримали такі люди як філантроп Джордж Сорос і місцевий мільярдер Бідзіна Іванішвілі, які, якщо не помиляюся, майже рік платили солідні зарплати і премії державним чиновникам, щоб не було спокуси корупції.
Питання про Росію. Те, що ти пам’ятаєш – який її алгоритм протидії новій владі? Як думаєш, до чого нам готуватися?
Після революції, на першому етапі, Росія перейшла в режим ретельного спостереження за першими кроками нової влади. У Кремлі не так вже сильно сумували з приводу відходу з влади Едуарда Шеварднадзе, на відміну від повалення Януковича, оскільки Шеварднадзе вже в той час декларував бажання вступу країни в НАТО. Він же почав геостратегічно значущі проекти транспортування каспійських енергоресурсів (що вкрай дратувало Москву). Відповідно, на першому етапі нашої революції Росія сподівалася отримати якусь вигоду від зміни влади. Але надії Кремля затьмарилися, коли незабаром в Аджарській автономній республіці Грузії сталася міні- революція, і в Москву втік лідер цієї автономії, фаворит Москви Аслан Абашидзе.
Після цього, відносини з Росією почали погіршуватися. Адже тодішня влада під керівництвом Саакашвілі відчайдушно намагалася знайти спільну мову з Кремлем, але це виявилося невдало.
Оскільки в Грузії, на відміну від України, немає російськомовного населення, то Росія поступово почала використовувати проти країни два важелі: 1) економічні санкції та 2) підтримку сепаратизму.
Росія ввела візи для громадян Грузії, а потім оголосила ембарго для грузинської сільськогосподарської продукції (наприклад, на цитруси, вино). А це дуже сильно вдарило по грузинській економіці, яка в той час в основному була орієнтована на російський ринок.
З іншого боку, в Абхазії і в Цхінвальському регіоні (росіяни його називають Південною Осетією) почали стихійно роздавати російські паспорти. При цьому скрізь гучно і неодноразово підкреслювали, що у разі появи загрози безпеці своїм громадянам у будь-якій країні, Росія залишає за собою право захищати своїх громадян на території інших держав. Це був прямий сигнал, спрямований проти Грузії.
Які перші кроки ти б порадив зробити українцям?
Головне – усвідомлення того, що зміна влади не гарантує «світле майбутнє». Кожна влада повинна підлягати громадському контролю. Не слід закривати очі на помилки влади саме зараз. Не слід до кінця сліпо довіряти уряду. Треба максимально робити все, щоб народ диктував свої умови владі, а не навпаки. У нас в Грузії улюбленими фразами під час зміни влади були що «треба дати час», «дати можливість зміцнитися у владі і потім вимагати виконання обіцянок». Хибний шлях і приклад Грузії це показав!
Народ України власною кров’ю завоював свободу і громадяни України повинні пишатися тим, що це їхня заслуга, а не якихось політичних лідерів!
У нас лідери неодноразово використовували населення для приходу у владу, а потім замість виконання обіцянок самі критикували цей же народ – у нас майже кожна влада так чинила.
Ще один важливий момент – це реформи.
З одного боку, очевидно, що в Україні вже назріло питання реальних кадрових і структурних реформ, великі проблеми з корупцією в усіх сферах. Відповідно, ви повинні розуміти, що якщо влада почне реальні реформи, для багатьох це буде болісно. Багато хто може незаслужено залишитися безробітними тощо.
Якщо враховувати грузинський досвід, то необхідний реальний діалог влади з народом. Один з недоліків революційної влади Грузії був такий, що поступово перервалася комунікація правлячої еліти з населенням. Люди не розуміли, чому вони втратили роботу, або ж не розуміли, що якщо економічне зростання Грузії отримло необоротну прогресивну динаміку, а бюджет країни колосально виріс, то чому вони знову живуть у бідності? Відсутність комунікації з населенням стало одним з факторів краху революційної влади Грузії.
У вас стався відкат, коли прийшов Іванішвілі. Втрачено частину досягнень Революції. Чому так сталося?
А що значить досягнення революції? Все простіше… Революція ж не самоціль, зміна влади – це лише один з інструментів трансформації політичної системи, але революція сама по собі не представляє цінності. Революції і народні повстання (те, що сталося в Україні ) відбуваються заради якихось цінностей.
Відповідно, після зміни влади не варто «матеріалізувати» досягнення революції в особі нових скульптур замість скульптур Леніна. Або ж перейменовувати назви вулиць на честь народного повстання. А то у вас буде те ж саме, що і в Грузії – коли сама дата 23 листопада 2003 року стала більш сакральним і недоторканним символом цінностей, ніж самі цінності, заради яких революція відбувалася.
Будьте чемні