Facebook

Twitter

У 21 рік Микита Величко вже обіймає посаду в Східно­європейському університеті економіки та менеджменту – він помічник ректора з виховної роботи. До того ж примудрився стати ще й першим студентським мером Черкас. Паралельно навчається в магістратурі та з нетерпінням чекає наступних виборів до місцевих рад, пише “Молодь Черкащини”.

• В університеті був незамінним ведучим. У перші місяці, коли поступив до Східноєвропейського, мені запропонували провести свято до Дня юриста. І з того часу я вів практично всі заходи та концерти. Дівчата-ведучі постійно змінювалися, а я залишався незмінним. Можливо, допомогло ораторське мистецтво, якому нас навчали.
• Вміння переконувати допомогло стати старостою юридичного факультету, а згодом і головою студентської ради. Коли обирали претендента на голову, я просто розповів про себе правду – й так карта лягла, що студенти зупинили свій вибір на моїй кандидатурі.
• Робив спробу балотуватися на виборах у депутати до місцевих рад 2010 року. Розро­б­ив програму, а потім брав портфель у руки та ходив по дворах – розповідав людям про себе. У депутати не пройшов, але отримав чималий досвід і написав нау­кову статтю про чорний піар. Коли дивишся на вибори збоку, все здається простим. Зовсім інші відчуття, коли стаєш учасником передвиборчих перегонів. Планую обов’язково ще раз піти кандидатом на вибори, але вже ґрунтовніше підготуюся.
• Зараз я – мер студентської респуб­ліки Черкас. В Україні вибори студентських мерів проходять вже давно, у нашому місті – вперше. Представники різних навчальних закладів збираються в одному місці й проводять різноманітні змагання, наукові дебати, створюють соцпроекти тощо. Шкода, що коли ми організували у Черкасах студентську республіку, нас ніхто не підтримав, тому робили все власними силами. Тож як чинний мер, я взяв на себе зобов’язання повністю й на високому рівні провести вибори наступного року. Хочу зробити так, щоб охочих на цю посаду було значно більше. Коли віддаватиму свою посаду, то добре придивлятимуся до тієї людини, щоб вона була гідною називатися мером студентської республіки Черкас.

  

• У нашому місті я наймолодший помічник ректора з виховної роботи. Мене викликали й сказали: краще, ніж ти, ніхто не знає, як і що треба тут робити. Такої думки тому, що я добре ладнав із попереднім помічником – Вірою Лук’янівною, яка саме йшла на заслужений відпочинок. От ця жінка і дала мені потрібні знання. На цій посаді відповідальність значно більша, ніж коли ти просто голова студради.
• Помічник ректора – це серйозна посада, тому й доводиться бути особливо зібраним й контролювати свою поведінку та стиль спілкування. Коли йду коридором, чемно з усіма вітаюся. Вже не почуєш такого, як донедавна: «Привіт, Нікітосе!». Хоча в неофіційній обстановці я такий же, як і колись. Першокурсники дивуються, довідавшись, що помічник ректора – 21-річний юнак. З часом  хотів би займатися не тільки виховною роботою, а й викладацькою. Мрію передавати студентам ораторське мистецтво.
• Вже в ролі мера студентства хотів зустрітися з мером Черкас Сергієм Одаричем. Але якось і досі не вдається поспілкуватися. Сподіваюся, що після парламентських виборів зустріч таки відбудеться. Адже як-не-як, а ми колеги. Тим паче, що після того як мене обрали, деякі газети про це написали аж під надто кричущими заголов­ками, приміром: «У Черкасах два мери». Хотілося б почути, що думає про це Сергій Олегович.
• Звик постійно жартувати. Але що стосується старших колег, то тут відразу спрацьовує відчуття субординації. Та буває, що і з ректором університету (на фото нижче) жартую, але це вже залежить від її настрою.

  

• Вважаю, що молодість це стан душі. У мене таке правило: завжди посміхатися. Хоча до приходу в університет я часом не наважувався навіть запитати у перехожого, котра година.
• Доводиться розбиратися з різними конфліктними ситуаціями між студентами та викладачами. Трапляється, сказав викладач якесь криве слово у бік студента, а той через це «забиває» на пару. Тому й намагаюся з’ясувати істину, бо сам ще студент і добре розумію, як важливо, щоб в університетському колективі панувала приязна атмосфера.
• Не вважаю себе розумником. Мені ще вчитися та вчитися. Кілька років тому пощастило побувати на зустрічі з Білом Клінтоном. Тоді я в нього запитав, чи варто виїздити за кордон, щоб здобувати там знання, адже їхня навчальна база краща. Мене вразила його відповідь. Біл Клінтон сказав: хлопці, знайте стільки, скільки знає ваш декан, стільки, скільки відомо вашому університету, а вже потім кажіть, що у вас дають мало знань.