.

 

Обмін «полоненими», чи то «заручниками» у форматі «всіх на всіх» так і не відбувся. Наша сторона посилається на те, що з «бойовиками» не можливо домовитись – на обмін пропонують осіб не зрозуміло на яких підставах.

На мій погляд, ключовою проблемою цієї болючої політичної проблеми, є саме правова дефініція статусу полонених, чи бодай спроба правового визначення поняття заручник у військовому конфлікті, що триває майже три роки. Якщо не має правового визначення – то політики намагаються домовитись на «безгрунті»…

Тож, коротко, коментарі по темі в ракрусі «таємних мінських перемовин Савченко» та Міністерської конференції ОБСЄ у Гамбурзі.

 

8-9 грудня 2016 року  відбулась 23-ї Міністерська конференція ОБСЄ у Гамбурзі. Мав можливість  прийняти участь у форумі на запрошення “The Office of the OSCE Representative on freedom on media”.

 

 

Про політику та навколополітичні події простою мовою для простого українцяJ

Здавалося б, захід як захід. Що до нього Україні та українцям?

Скупі повідомлення про сам факт проведення форуму в українських мас- медіа явно були «не рейтинговими» – подавались надзвичайно рідко, беземоційно сухо, а при необхідності офіціозу «за статусом» – не більш як «для галочки».

Яскравим «виключенням з правил» ( щодо висвітлення формуJ) стало хіба що розтиражоване відео, як Лавров назвав одного з журналістів «дебілом».

Та, як на мене, конференція в Гамбурзі була надзвичайно значимою  для України та українців, та показовою для всієї Європи в частині, насамперед, ставлення європейських політиків до України.

Форум зібрав понад 50 міністрів закордонних справ, окремо – на зустріч з керівництвом ОБСЕ та Міністром Закордонних Справ Росії  іншими посадовими особами, прибув Держсекретар США Джон Кері.

Щодо України: з одного боку «гучних» гасел, спільних комюніке по Україні не лунало, не приймалось, та, судячи з усього, цього разу і не планувалось. Це, зокрема,  обумовлювалось тим, що минулого разу, коли було зроблено так зване «заключне комюніке», воно приймалось на принципі консенсусу, а це означає, що на цей раз 57 країн – членів повинні були прийти до спільної угоди одностайним прийняттям рішення. Зрозуміло, що у питанні України однозначно був би, при наймі, один  голос « а баба Яга проти».

Однак, за протоколом, який як ніде інде, надзвичайно прискіпливо дотримувався ( як і загальний та спеціальний порядок) саме у Німеччині, так от – за протоколом, кожен із міністрів мав свій час для виступу – не більше 3 хв. Звісно, всі дотримались не тільки регламенту, а й загальноєвропейського підходу у оцінці подій саме в Україні: всі за дотримання порядку у Європі, який існував та видавався непорушним до 2014 року. Без перебільшення – тема України була присутня у всіх виступах, і , узагальнюючи, можу назвати знову тему миру в Україні – темою № 1 форуму європейських міністрів. Так, існує рана неподалік Європи – Сирія, та це, по –перше, не Європа, а по –друге – предмет перемовин у найрізноманітних форматах. Врешті решт – перемовини – це мета ОБСЕ. І тут було надзвичайно багато перемовин.

Окремо виділялись перемовини по Сирії між Лавровим та Кері.

Судячи зі всього – надзвичайно гострі. Як на мене, напруженість в стосунках між Росією та США, при наймі, на рівні міністра Лаврова та Держсекретаря Кері, досягла  критичного рівня.

Судячи з усього, заздалегідь зустріч у такому форматі не планувалась саме на форумі у Гамбурзі. Нова фаза перемовин по Сирії між Росією та США розпочалась 2 грудня 2016 року, та , за пропозицією Кері, в перемовинах була зроблена перерва саме до Форуму.

Продовження перемовин у Гамбурзі почалось, судячи з усього, з непорозумінь, і даючи оцінку певним обставинам, Лавров декілька разів  вдався до гострих висловлювань та оцінок, серед яких яскраво- показово виділялось красномовно – російське «Чушь!».

Так, 8 грудня ввечері на моніторах Форуму було проанонсовано позаплановий брифінг Лаврова на 11-00  9 грудня. В кулуарах навіть промайнула чутка, що Лавров знервований, та вже покинув Гамбург.

Та ні, порядок було дотримано, і брифінг Сергія Лаврова розпочався рівно об 11-00.

Так. Міністр був знервований. Безапеляційним. Діставалось «на горіхи» багатьом . На не добре викладення по суті запитання одного із кореспондентів , що закінчувалось фразою « як ви це прокоментуєте?»,Міністр Лавров здивовано перепитав: «Що прокоментувати? Ваше запитання?». Звичайно, це були «вишеньки» у порівнянні до недипломатичних оцінок та висловів «чушь», «бредни», «You can get out!» , а згодом і «дебіл» .

Німецьким газетярям також дісталось: Лавров просто і «незатєйліво» назвав «брєднямі» звинувачення щодо того, що начеб-то він здійснює спроби дестабілізувати ситуацію… в Німеччині. Окремо дісталось головреду газети     Bild , який назвав Лаврова також просто і «незатєйліво» – військовим злочинцем.

За словами міністра , він залишає це на совісті німецьких ЗМІ, та заявив, що такі заяви ЗМІ не відображають добрі  дружні почуття, які є між росіянами та німцями.

Пригадалось своє: у нас також часто розподіляють відносини між політиками Росії та України та росіянами та українцями.

Так більшість часу з свого виступу Сергій Лавров приділяв тяжким, непередбачуваним  взаємовідносинам між Росією та США щодо Сирії. Це окрема тема. Але «стосується кожного».Та стосується і нас у звуженому аспекті: прогнозована зустріч між Клімкіним та Кері не відбулася: держсекретар США майже весь свій час «віддав» Лаврову.

Напередодні міністр закордонних справ Німеччини Франк- Вальтер Штайнмаєр звинуватив США у тому, що невизначеність зовнішньополітичних пріоритетів нового Президента США Трампа призвела до фактичного призупинення реалізації мирних перемовин по Донбасу.

Більш обнадійливо Франк-Вальтер Штайнмаєр проанонсував звільнення всіх українських полонених «до Різдва» та виступив за посилення ролі ОБСЄ на Донбасі.

Дійсно, хотілось би різдвяного дива. Особливо – для діточок полонених…

Лавров також отримав пару запитань на брифінгу ( який таки проходив у режимі прес- конференції) щодо України .

Але, судячи з усього: на цей раз був « не у темі». Відповіді були явно застарілі. На кшталт, про те, що Сергій Лавров завжди був за обмін полоненими «всіх на всіх», та для цього потрібно «звіряти списки…».  Даруйте, «списки звіряють» вже понад два роки. Тут актуальне питання в контексті заяви Штайнмаєра про те, чи можливо звільнити полонених до Різдва, і чим Росія може у цьому посприяти?

Боюсь, що така відповідь Лаврова не буде сприяти прискоренню звільнення полонених. Скоріш за все – це не його питання.

Щодо перебування українських патріотів у тюрмах Росії, Лавров зазначив: «Що стосується українців, які затримані в Російській Федерації, непевно тут є юридичні можливості, вони вже використовувалися, коли відбувся обмін Надії Савченко. В українських тюрмах теж є російські громадяни. Тут все залежить як юридичні процедури будуть застосовуватися кожною зі сторін». В певній мірі – обнадійливо.

Щодо юридичних можливостей «обміну заручниками», ніхто не говорить. Це поза правом, поза законом. Можливо, що така невизначеність утримується штучно. Але- це окрема тема.

Щодо створення військової місії ОБСЄ на Донбасі, то, за словами Лаврова, на сьогодні «ніхто в ОБСЄ не підтримує ідею створення озброєної поліцейської місії на Донбасі».

Почули.

Загальне враження: і для Росії, і для Лаврова тема «Донбасу» зараз не актуальна, не першочергова.

Здавалося б, саме час Україні брати ініциативу у свої руки, та отримувати бодай маленькі перемоги.

Я б почав зі звільнення полонених. Так. Це була б однозначна перемога. Насамперед – перемога гуманності та людяності.

Поки що маємо коментар тільки віце- спікера Верховної Ради Ірини Геращенко  на своїй сторінці Фейсбук щодо заяви Лаврова стосовно полонених на Сході України: «Лавров визнав, що наша країна дуже наполегливо і всюди, де лише може, вимагає звільнити українців у Російській Федерації і на окупованих територіях. А потім заявив, що для звільнення заручників … потрібно, щоб Київ вів прямі переговори з бойовиками”.

Здавалося б, якщо є заручники, то перемовини щодо їх звільнення ведуть з тими, хто їх утримує. Та будь з ким. Але тримання у полоні понад два роки – це занадто. Рідним та близьким полонених не має особливої різниці, хто і яким чином буде вести перемовини: важливий результат.

Якщо його не має, то потрібно змінювати підходи.

Хто небуть знає який правовий механізм «обміну заручниками»? За змістом визначення, якщо террористи «беруть у заручники» військових та цивільних, то … і ми робимо теж саме, тоб-то, отримуємо рівних по правовому статусу осіб у статусі «заручників» та обмінюємо їх (???)… Даруйте, цитуючи Лаврова, «чушь». Але…на жаль, на жаль. Не віз, а полонені все там же де і були. Внутрішнім законодавством не врегульовано питання ні обміну, ні звільнення , даруйте, «заручників»… Знову, на жаль,  і позитивної динаміки у цьому не має.

Найближчим часом плануємо створити Всеукраїнську організацію тих, що пережили полон, яка має опікуватись у т.ч. долею тих, хто сьогодні у полоні.

Можливо – це буде додатковим ресурсом у цій важливій державницькій справі.

 

На разі ж, тільки лінивий не коментує активності Савченко на фронті перемовин щодо звільнення полонених.

Спробуємо коротко перерахувати «віхи» актуального анонсування щодо звільнення:

Реальне анонсування звільнення полонених «до Різдва» зробив Міністр Закордонних справ Німеччини Франк – Вальтер Штайнмаєр

http://www.pravda.com.ua/news/2016/12/5/7128858/

Наш Міністр Закордонних Справ, як і будь- який інший представник влади залишили зазначену заяву по Україні без коментарів.

Міністр Закордонних справ Росії Сергій Лавров говорить про готовність про готовність до перемовин стосовно обміну полоненими у форматі « всіх на всіх», але акцентує увагу на тому, що перемовини потрібно проводити , насамперед, поміж Києвом та Донецьком.

http://censor.net.ua/news/418617/lavrov_zayavil_chto_moskva_i_boeviki_gotovy_k_peregovoram_po_obmenu_plennymi_po_formule_vseh_na_vseh

З нашого боку – знову майже без коментарів. Анонсування звільнення полонених немає.

І тут, зовсім загадково, під завісою утаємниченності, зявляється новина про те, що Надія Савченко зустрічалась у Мінську з Плотніцьким та Захарченко.

Першим заговорив Плотніцький, мовляв, зустрічі із Савченко відбуваються у форматі мінських домовленностей, а, за змістом спіча, ТЕПЕР обміну полоненими бути.

Отакої: те, про що знали і Штайнмаєр, і Лавров, і Плотніцький, і Захарченко, і Савченко, виходячи із «тиші» у медіа –просторі від нашого офіціозу щодо ймовірного обміну, не знали наші офіціні особи.

Так, цілком логічно може скластись таке враження.

https://ukr.media/politics/285069/

Та переконаний, що обмін готували саме ті, хто мав його готувати. Але мовчки…

Полоненим та їх родинам, думаю, це вже не так і важливо. Добре щоб рідні бранці повернулись додому до Різдва…

Щож, чекаємо різдвяних чудес.

***

Свої три хвилини виступу на Форумі я розподілив на дві частини: щодо визволення полонених та ролі журналістської солідарності у кризових ситуаціях, у т.ч.- при звільненні полонених журналістів.
«…Wonders take place under Christmas.

The most captives have children.

It is accepted children to give them gifts exactly to Christmas…».

Буду молитися, щоб анонсоване міністром Штайнмайєром звільнення полонених відбулось під Різдво… маю надію, що міністр мав на увазі католицьке Різдво 2016 року.

Окремо зазначив, що можливість об’єктивного висвітлювання журналістами подій під час кризових ситуацій, у тому числі- з позицій різних сторін конфлікту, має бути надійно забезпечена. Взяття у полон журналістів – поза законом. Приємно відзначити, що журналістська солідарність спрацьовує у справах визволення полонених колег, у чому я особисто пересвідчився.

Ми живемо в час тотальної інформаційної війни. В готелі, в якому я мешкав у Гамбурзі, серед інших каналів, був і російський телеканал, який вів мовлення на німецькій мові. На захист «проукраїнських позицій» ставали , як могли , самі німецькі канали, критикуючи під час форуму, позицію Росії, щодо збурення сталого порядку у Європі.

На жаль, в останній день, перед виїздом з Німеччини, поряд з іншим, топ новиною на німецьких каналах стали визнання Оніщенко щодо корупції у самих високихї ешелонах влади в Україні… Так, там про це вже добре відомо. Не виключаю, що чи не більше навіть, чим для нас.

Шкода…

То ж, чи маємо дивуватись, коли Фінляндія , чи будь – яка інша країна, оголошує про скасування певного режиму санкцій щодо Росії…

Далі буде.

загрузка...

Автор статті

Валерій Макеєв

адвокат, правозахисник, письменник, волонтер, член виконкому Черкаської міськради на громадських засадах

Будьте чемні

Залиште відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.