Рятувальники на день: як ми за 4 години пройшли вогонь, воду і знайшли Яшку (фото, відео)

Одягнути за 21 секунду бойовий одяг рятувальника, пройти із командою по заплутаному лабіринту задимленої камери, дихаючи повітрям, яке подається у маску з 15-кілограмових балонів, загасити полум’я, подолати палаючу психологічну смугу, спробувати себе в ролі вибухотехніка-сапера, побувати на майстер-класі зі збору ртуті змогли черкаські журналісти під час екстрим-туру «Рятувальник на день».

17 вересня в Україні відзначатиметься День рятівника. Напередодні свого професійного свята територіальне управління МНС за традицією організувало журналістам прес-тур, вирішивши у такий незвичний спосіб познайомити нас зі своєю екстремальною професією. Усі тонкощі й секрети професії ми пізнавали зсередини, випробувавши все на собі і взявши безпосередню участь у бойових рятувально-пошукових роботах, поділених фахівцями МНС на 7 етапів. Ці етапи рятувальники проходять щодня та ще й не один раз.

Вдягнутися за …21 секунду

Першим етапом нашого випробування на спритність стало вдягання бойового одягу і спорядження на час. Як ми згодом з’ясували швидкісне вдягання виявилося найпростішим з усього набору «сюрпризів», які нам підготували.

Нормативи на вдягання бойового одягу й спорядження для пожежних залежать від пори року, але все одно вражають (у літній час): «5» – 21 секунда; «4» – 24 секунди; «3» – 27 секунд; у зимовий час додається по 5 секунд. Для відділень додається 3-4 секунди. Час фіксується за останнім одягненим у «бойовку» пожежним.

– Коли я був курсантом, у нас нормативи були інші – 15 секунд. Мабуть, зараз пожежники кволіші пішли, якщо їм збільшили час, – сміється Костянтин Проценко, помічник начальника УМНС України в Черкаській області. – Але в нас одяг був інший, простіший – «брезентуха», тобто виготовлений з брезенту, а зараз наче скафандр…

До речі, хоча нині одяг рятувальників шиють із спеціальної тканини, розробленої у науково-дослідних лабораторіях, пожежні досі за звичкою називають його «брезентухою».

Для швидкісного вдягання речі розкладають у спеціальному порядку, аби надягати їх було зручніше, а відтак і швидше. Тут є особливі хитрощі, напрацьовані протягом кількох століть, що допомагають економити дорогоцінні секунди. Людина, що приходить на чергування, починає своє чергування саме з ритуалу розкладання свого бойового одягу. Одяг і для літа, і для зими – однаковий. Єдина відмінність – на зиму пристібається тепла підкладка.

Пожежний автомобіль має виїхати з депо після дзвінка про пожежу за 45 секунд. Зауважимо, що у деяких підрозділах особистий склад – пожежна команда – сідає всередину авто в гаражі, а у інших – виїжджає на фасаді, але у будь-якому випадку бойовий одяг обов’язково вдягається до посадки в автомобіль.

Захисний костюм виготовлений із тканини з вогнестійким, оліє- та водотривким просочуванням. На відкритому полум’ї ця тканина не горітиме 10 секунд.

– Петрович, Ви помітили, пожежна каска яка? – запитує Костянтина Проценка гостинний господар – начальник пожежного загону по охороні ПАТ «АЗОТ» Юрій Літвін. – По області ні в кого таких немає.

– Маю зазначити, що особовий склад пожежних частин по охороні «Азоту» найкраще з поміж інших підрозділів укомплектований і технікою, і спорядженням. Мабуть, керівництво розуміє, що хімічне виробництво несе у собі потенційну небезпеку, і не заощаджує на підрозділі, – відповідає Проценко.

Після того як пожежні вдягаються, сідають в автомобіль, приїжджають на місце виклику, наступним, дуже важливим етапом підготовки пожежного-рятувальника є бойове розгортання.

– Перш ніж почати гасити пожежу, необхідно підготуватися,– вводив нас у курс справ Костянтин Проценко.

А розпочинається ця підготовка з прокладання рукавних ліній, які дозволяють доставити воду на передню лінію боротьби з вогнем. Що ми й зробили, поділившись на дві команди. Під керівництвом інструкторів ми пройшли майстер-клас зі збору робочих ліній – з’єднання між собою рукавів, ствола, розгалуження (рятувальники називають його крабом), яке дозволяє під’єднати три рукави різного діаметру одночасно. Ми ретельно змонтували рукави, але збивати струменем води вогонь нам поки що не довірили – тут, знов-таки, є хитрощі: просто так воду у вогонь не ллють. Довелося збивати …м’ячики. Тим часом дізнаємося, що у рятувальників жорсткі часові рамки і тут: поставити пожежний автомобіль біля місця пожежі на гідрант, прокласти від нього п’ять рукавів (кожен по 20 метрів) і подати воду треба встигнути лише …за 100 секунд!

Чесно кажучи, нас, як «салаг», таки перевантажили – те, що виконував один журналіст, зазвичай повинна виконувати команда з 6-7 осіб, включно із водієм. І зрозуміло, що ми всього не могли второпати одразу, тому по кільканадцять разів на декілька голосів просили повторити. Приємно, що мужні чоловіки-рятувальники терпляче відповідали на наші жіночі «а як», «а чому», «а повторіть ще раз», «а що це» і ще з десяток подібних прохань-запитань. Таким чином ми підсвідомо зуміли перевірили пожежних-рятувальників на психологічну витривалість, з якою у них виявився повний порядок.

«Скованные одной цепью…» та ще й у диму

Третім етапом наших випробувань став екзамен на мужність – ми мали пройти димокамеру. Слід було у складі ланки зайти всередину темного приміщення-лабіринту, вщент заповненого димом, знайти потерпілого й винести його у безпечне місце на свіже повітря. Отже, від нас тепер залежало людське життя.

Коли ми вдягли бойове спорядження і дихальну маску, через яку подавалося повітря з двох важезних балонів вагою у15 кгзагалом на наших не дуже тренованих спинах, нас – ланку газодимозахисної служби – приєднали карабінами до металевого дроту, створивши єдиний ланцюг. (Щоб не втекли, – жартували ми, а насправді – аби ніхто не загубився в диму та складному лабіринті конструкцій). Так, організованою вервечкою ми піднялися нагору і зайшли у димокамеру шукати й рятувати умовного потерпілого на пожежі (насправді – дерев’яний манекен, який пожежники жартома називають Яшкою. Таке прізвисько манекен має, бо ніби «обманює» людей, які його шукають у диму під час навчань, дурить, як циган Яшка. Окрім того, «худорлявий» на вигляд Яшка насправді важить близько центнера – для нього вибирали дерево важкої породи. Як кажуть рятувальники, важко у навчанні – менше крові на чергуванні.)

Спершу в темному, але не надто задимленому приміщенні ми почувалися бадьоро – мовляв, та чого там, упораємося! Проте диму все більшало. У пам’яті миттєво почали спливати ще свіжі наставляння: «Стиснутого повітря вам вистачить; якщо дуже сильно відчуватиметься дим, притискайте маску щільніше до обличчя, а якщо стане геть нестерпно, – дайте знати про це ведучому, тому, хто йде попереду вас» (один із рятувальників після таких слів не витримав: «Та не залякуйте ви їх, нічого страшного там немає»). Але дякувати Богу, тринадцять із тринадцяти учасників туру повернулися додому неушкоджені, живі й здорові.

До речі, саме те, що наші пожежні працюють у зчепленні, значно відрізняє нашу пожежну охорону від американської: американці здебільшого заходять у задимлені приміщення поодинці. Саме через це у США щороку гине досить значна кількість пожежників.

Людина на пожежі без допомоги гине протягом перших 10 хвилин. Тому під час порятунку для пожежних кожна секунда – на вагу золота.

Запитуємо, чи є серед рятувальників жінки.

– Не вважайте за докір, але переважно, і це – швидше фізіологічна особливість – за різкої зміни обстановки жінки губляться. Тобто чоловіки швидше реагують на нестандартні зміни ситуації. Якщо жінці дати більше часу подумати, усе зважити, вона приймає правильне і навіть найкраще рішення, але нас постійно підганяє час, – пояснив Костянтин Проценко.

Опісля ми знайомимося із роботою унікальної для України мобільної лабораторії, у якій на радіаційну та хімічну розвідку виїжджає спеціальне відділення фахівців аварійно-рятувального загону спеціального призначення.

– Отруйні речовини – газ, хлор, аміак, які присутні у повітрі – може визначити спеціальний прилад мобільної лабораторії. У авто також проводять заміри радіаційного фону. При допомозі 3G модему через інтернет передаємо інформацію у необхідний нам підрозділ, – пояснив начальник групи радіаційного, хімічного та біологічного захисту Євген Лимар.

Просто при нас у машині спеціаліст зробив заміри радіації у тому місці, де ми знаходилися. Показник склав 0,19 мікрозіверта за годину. Нормою вважається до 0,30 мікрозіверта на годину.

Тут же, просто неба, нам показали, як правильно збирати ртуть та як поводитися у приміщенні, де стався розлив небезпечного металу.

Продовжуючи показувати спеціальну техніку, продемонстрували нам і унікальний автомобіль, який дозволяє одночасно гасити пожежі і на електроустановках під напругою, і розлиті нафтопродукти, і знешкоджувати небезпечні речовини. Таке авто ціною у півтора мільйони гривень в Україні – одне-єдине, виготовлене за спецзамовленням ПАТ «Азот». Спецавтомобіль сертифікований і може працювати в країнах Євросоюзу.

– Це авто комбінованого гасіння, у ньому є вода, піноутворювач та порошкова установка. Порошком можна гасити електроустановки під напругою, а піною – розлив небезпечних речовин і нафтопродуктів. Вага установки – одна тонна, дві ємності по півтонни, цистерна на шість тонн вміщує три тонни піноутворювача, три тонни води. При підключенні на гідрант авто може протягом шести годин подавати піну, – дав коротку характеристику диво-автомобіля старший водій ДПРЧ-18, старший прапорщик Сергій Пилипчук.

Побачити, як пожежні розпалюють багаття, а тоді його ліквідовують, ми змогли й самі. Допомогли, а більше – плутались під ногами – і ми.

Демонстрували нам і роботу лафетного ствола, струмінь води якого летить на відстань60 м.

Крізь вогонь

Наступним іспитом для нас стало проходження смуги психологічної допомоги. Отримавши відповідний інструктаж («прикриваємо шию рукою, рухаємось швидко але без поспіху, залізо на естакаді розжарене і може бути слизько, ні в якому разі не зупиняємося», – знову страхав нас інструктор), у бойовому спорядженні (вагу якого ми з часом вже й не відчували), перевзувшись, заховавши волосся під шолом, ми рушили на смугу, під якою горіло й палало так, що здавалося, ось вони – ворота пекла. Стало зрозуміло, чому випробування називається «смуга психологічної підготовки». Дійсно, спочатку дехто (як і автор) долали страх перед стихією, а вже потім йшли у вогонь. Дехто з учасниць (бо чого приховувати – більшість журналістів таки дівчата) цього етапу поплатилися за своє довге волосся і залишилися із підсмаленим чубчиком.

Скромні герої

Водолазне відділення аварійно-рятувального загону спецпризначення управління МНС в області продемонструвало нам своє спорядження для літнього та зимового занурення вже на березі Дніпра, куди ми виїхали, покинувши гостинну пожежну частину на «Азоті». Допуск у водолазів на занурення складає до20 м. Але за словами самих водолазів, на Дніпрі є ями і до60 м.

Хлопці-водолази, незважаючи на надто важку, перш за все з психологічного боку, роботу, аж надто скромні. Вони не ведуть рахунку врятованих ними людей, отримують невеличку зарплатню, і не вважають, що у їхній щоденній роботі присутній героїзм.

Сергій Горобець, 31 рік, півтора роки працює у водолазній службі. До цього він шість років працював у ДПЧ-9 старшим пожежним-рятувальником, потім – в Академії пожежної безпеки старшиною факультету. Тепер рятує людей на воді.

_DSC0387 — Віталій Прищак і Михайло Цісар рятують людей і у воді, і на кризі. Фото Лідії Шнайдер.

Віталій Прищак, 28 років, працює водолазом 2,5 роки. Бувало, що за день молодий чоловік піднімав з дна до трьох людей. Закінчивши Харківський військовий університет і заочно – Академію пожежної безпеки, обрав роботу водолаза, про що не шкодує.

30-річний Михайло Цісар, який закінчив Київську морську школу, рятує людей на воді вже п’ять років. Запитую, чи пам’ятає перше чергування. Так, – відповідає – це було ще під час навчання. У Канівському районі підняв з дна 20-річного хлопця. Потонули хлопець і кінь, якого той повів на річку. Причому цей же кінь кілька років тому сильно ударив хлопця, але той вижив. А от цього разу вже не пощастило…

Скільки разів помиляється сапер і з ким поговорити рятувальнику

Плавно перейшовши до наступного етапу, ми знайомимось із роботою сапера. Одягнувши каску й 15-кілограмовий бронежилет 4 ступеня захисту (з 10 метрів витримує чергу з автомата Калашнікова!), озброївшись металодетектором, сапер вирушає на пошуки боєприпасів. Спостерігаючи за його рухами, можна легко уявити собі відому «чайну церемонію»: такі ж плавні, неквапливі, але впевнені рухи.

Поспілкувались ми і з психологом, яка допомагає рятувальникам пережити важкі моменти в роботі. Леся Коротяєва, яка сьомий рік працює начальником сектору роботи з особовим складом та психологічного забезпечення, розповіла, що робота психолога не зводиться до спілкування із самими лише рятувальниками:

– Ми спілкуємося і з їхніми дружинами, які теж до нас звертаються. Я їм завжди наголошую: «Бережіть своїх чоловіків. Бо вони у вас після надзвичайних подій особливо вразливі».

_DSC0501 — Психолог Леся Коротяєва - дружинам рятувальників: "Бережіть своїх чоловіків!" Фото Лідії Шнайдер.

Складний професійно-психологічний відбір не дає потрапити у лави рятувальників випадковим людям. Зазвичай, якщо хтось і помиляється з вибором, то не витримує на службі більше 3 років. Стабільно дві-три особи кидають службу до року. Люди залишаються або за станом душі, або за покликанням, і аж ніяк не через зарплату, бо вона тут, на жаль, мізерна.

Отак і добіг фіналу наш день. Через надмір адреналіну у крові, розслабитися ми змогли лише під час гостинного частування. Рятувальники, як справжні повелителі вогню, вміють не лише його обмежувати та ліквідовувати, а й використовувати. Наприклад, зварити на ньому смачну юшку й кашу.

– Для багатьох рятувальників журналісти були у чомусь людьми несерйозної професії, але сьогодні вони побачили, що це люди захоплені, які здатні заради інформації тягнути на собі важку ношу, йти і у вогонь, і у воду, і у дим, і не скиглити. Сьогодні відбулось своєрідне поєднання двох професій – рятувальників і журналістів. Захід досяг головної мети – він нас об’єднав, – підсумував день Костянтин Проценко.

А перший заступник начальника Територіального управління Сергій Сташенко зазначив: «Сподіваюся, що після цих занять та вправ журналісти зможуть не лише більш об’єктивно оцінити дії рятувальників. Переконаний, навіть опинившись у нестандартній ситуації, вони зможуть не розгубитися, допомогти не лише собі, а й комусь, можливо навіть врятувати життя. Думаю, відтепер, навіть по життю вони будуть почуватися впевненіше».

Ми пересвідчилися, що рятувальники – справжні чоловіки, які проявляють мужність і терпіння кожний день. Тож бажаємо їм у переддень свята світла не від пожеж, а від щасливих посмішок близьких і коханих. Нехай ваша зміна завжди буде успішною, а вихідні – спокійними.