Українські фотожурналісти, як правило, не мають спеціальної освіти, й нові виклики, які ставить перед ними життя, зустрічають, не маючи ані необхідних знань, ані необхідного досвіду. На цьому наголосив, проводячи майстер-клас для черкаських медійників, відомий український фотограф-документаліст із Києва Олексій Фурман.
Фотографії Олексія, який працював для європейського новинного агентства, на перших сторінках друкували провідні світові видання, зокрема, «Тайм», «Нью-Йорк Таймс», «Вашингтон пост» та ін.
– Ми потрапляємо в місця масових заворушень або в гарячі точки, не маючи знань ані з надання першої долікарської допомоги, ані з поведінки в натовпі, ані з психології сприйняття великої кількості горя… Ми вчимося «на ходу». В нас нема ані бронежилетів, ані касок… Так от, все це – неправильно. З погляду професійного журналіста, так не може бути, – зазначив Олексій. – Але так трапилося, що в країні відбувся Майдан, потім події в Криму, потім – війна на Донбасі. Просто це відбувалося в нашій країні, і це неможливо було не знімати.
На переконання Олексія Фурмана, набутий досвід потрібно враховувати і передавати колегам-журналістам.
Фотограф-документаліст розповів про свою роботу на Майдані, яка тривала тижнями й місяцями, іноді – по кілька діб без відпочинку. Це дозволило не обмежитися популярним серед західних фотожурналістів сюжетом подій на вулиці Грушевського («крига у вогні»), а й показати різні грані Майдану, його людей. Зокрема, серед робіт Фурмана є світлини, на яких дівчата-протестувальниці роблять селфі з правоохоронцями, і дві сторони протистояння усміхаються одне одному…
– Небезпека роботи на Майдані була в тому, що ти не знав, як поставляться до тебе люди у формі, – зазначив фотограф. – Жилет журналіста міг тебе захистити від нападу чи пострілу, а міг навпаки його спровокувати.
Втім, як зазначив Олексій Фурман, серед журналістів були й такі, хто, не знімаючи жилету, починав жбурляти каміння, наражаючи таким чином на небезпеку своїх колег. На переконання Олексія, в ситуації масових акцій кожен має для себе визначити, яку роль він виконує – бере участь у протесті чи працює як журналіст.
Як знімати війну – кожен фотограф має визначитися для себе. На думку Олексія Фурмана, варто знайти щось середнє між «естетизацією» війни і демонстрацією її жахів.
– У фільмах відбувається велика естетизація війни. А війна насправді виглядає по-іншому. Вона виглядає як таке, що не мало статися… – зазначив Олексій Фурма. – Як щось дуже неправильне.
Однією зі сторін війни є, на жаль, похорони. Як наголосив фотограф, під час зйомки таких подій важливо зберегти повагу до людей, у яких трагедія – не «лізти камерою в труну», не запускати «серійну» зйомку, не використовувати спалах.
– У таких випадках етика поведінки особливо важлива, – наголосив Олексій. – І, на жаль, наші колеги цю етику часто порушують…
Не менш важливою є тактовна поведінка при зйомках поранених. Велика кількість камер і фотокамер, одночасна присутність багатьох журналістів можуть негативно вплинути на психічне і фізичне самопочуття людей, викликати шок.
Журналіст має враховувати й таку річ як вплив на людину, яка дає йому інформацію, власних переконань, психологічних особливостей, посттравматичного синдрому. Через це люди часто плутають те, що бачили на власні очі й те, що їм розповіли, правда перемішується із фантазіями.
Важливо також розуміти, що не кожна фотографія з фронту може бути опублікована, адже багато військових та працівників спецслужб воліють, щоб їхнє обличчя зайвий раз не «світилося».
Фотографу часто доводиться знімати події «по інший бік». Так, Олексію Фурману доводилося фотографувати події у Криму, Донецьку тощо. В цих випадках дуже важливо, щоб журналіста не сприймали як представника ворожої сторони. Правильній поведінці в таких ситуаціях також потрібно навчатися. В будь-якому разі люди, з якими спілкується журналіст, повинні відчувати його безсторонність та об’єктивність.
Зараз, коли минув час постійних, щоденних змін, настав період, так званого, «довгого наративу». Фотожурналісти мають звернути увагу на цікаві історії цікавих людей. Сам Олексій Фурман зараз працює над проектом, що розповідає про життя тяжко поранених українських військових.
До зйомки таких матеріалів, на переконання журналіста, також необхідно готуватися. Зокрема, деякі громадські організації проводять майстер-класи правильного спілкування з людьми, що перенесли психічні та фізичні травми.
Фотографії з мирних подій (наприклад, із народних свят) – це те, чого сьогодні за кордоном чи не найбільше чекають від українських фотографів. «Нарешті щось – не тільки про війну», – кажуть західні фоторедактори. А багато хто купує такі фотографії просто через те, що вони містять цікаву картинку – народного костюму, обряду тощо.
Олексій Фурман закликав фотожурналістів активно надсилати свої роботи на різноманітні конкурси, гранти, пропонувати їх різним виданням. Це дозволяє не тільки заробити чи зробити відомим своє ім’я, а й вдосконалити власну професійну майстерність.
Будьте чемні