Facebook

Twitter

16 вересня Верховна Рада ухвалила Закон про так звану люстрацію. Проте багатьом важко зрозуміти що таке люстрація і з чим її їдять. Згідно з прийнятим Законом під “перевірку на чесність” підпадає близько 1 млн. чиновників, державних службовців, працівників правоохоронних органів, в тому числі весь склад Кабінету Міністрів України, МВС, СБУ та працівників Генпрокуратури. Саме голосування проходило з грубими порушеннями: депутатам не було надано кінцевого тексту, який ставився на голосування, мало того, табло ВР потухло та не відображало жодних списів партій, які віддали свій голос “за” чи “проти”.

“Закон був продавлений в парламенті в гірших авторитарних традиціях. Депутати голосували «наосліп», не бачачи тексту. Під тиском влади і вулиці. Від цього закону постраждають сотні тисяч сумлінних службовців, які працювали на країну за жебрацьку зарплату. Тепер вони раптом стали винні в тому, що працювали «не у тих керівників». За цим законом можна звільнити будь-яку неугодну людину. Закон про люстрацію істотно дестабілізує ситуацію в країні. Він паралізує і зупинить роботу державних органів. Він дає право переслідувати і шельмувати будь-якого громадянина з політичних мотивів. Це підриває основи демократії, породжує ворожнечу і радикалізм і не сприяє об’єднанню країни,” – переконаний голова виконавчого комітету Партії розвитку України Сергій Ларін.

“Ми розуміємо, що проведення люстрації вимагала громадськість в ході акцій протесту взимку 2013-2014 років. Також розуміємо, що багатьох людей необхідно усунути від влади за конкретні приклади корупції, хабарництва, зловживань. Однак ми категорично не сприймаємо печерного підходу щодо людей, які формально посідали посади у владі в той чи інший період, за того чи іншого президента,” – наголосив Сергій Когут, прихильник Партії розвитку України в Черкаській області.

Після Помаранчевої революції 2004 року, за наказом тодішнього президента Віктора Ющенка, з органів державної влади було примусово звільнено 25 тисяч працівників, що “зганьбили” себе якісною і наполегливою працею на користь Української держави. Внаслідок цього машина державного управління просто зупинилися, а країна занурилася в глибоку управлінську кризу, що мала незворотній характер. Сьогодні вже хочуть звільнити один мільйон осіб. Чому нас нічого не вчить історія?

Хто і як буде проводити люстрацію? За якими критеріями і принципами? Чому під люстрацію не потрапляють, наприклад, такі люди, як президент Петро Порошенко, що працював міністром у кабінеті міністрів за Януковича, Юрій Луценко, який очолював МВС в уряді Януковича зразка 2006-2007 років, Арсеній Яценюк, – міністр в уряді колишнього президента, Юлія Тимошенко, яка прагнула створити з Віктором Януковичем “широку коаліцію”, більша половина депутатського корпусу, яка так чи інакше причетна до колишнього президента?

Ми свідомі того, що країна потребує оновлення. Але його не можна починати з репресій та утисків. Суспільство побудоване на фундаменті дискримінації та залякування не дасть позитивного результату.

В той час як у громадянському суспільстві ведуться дискусії на тему примирення і лояльності, об’єднання країни, – політики вдаються до дій, що ведуть до протилежного: до ворожнечі, до переслідування, до тиску.