Перше повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС датується 28 квітня 1986 року. 14 секунд тексту, прочитаних телеведучою, констатували факт аварії, проте приховували за собою страшенні руйнування, каліцтва людей, зламані долі та величезний рівень вбивчої радіації.
Глядачі навіть і не підозрювали, що Чорнобильська трагедія вже увірвалася в їхнє життя та життя інших сотень тисяч жителів України невидимим вбивцею, породженим наймасштабнішою ядерною катастрофою в історії людства.
Про це інформує СГЗ УМВС України в Черкаській області.
1 травня 1986 року 42–річний Станіслав Крамаренко, майор міліції, забезпечував охорону громадського порядку під час святкової демонстрації в місті Сміла. Під час проведення заходів було отримано наказ терміново зібрати групу з 30 міліціонерів в приміщенні міськрайвідділу.
Перед правоохоронцями виступив начальник та повідомив, що сталася аварія та необхідно бути готовими до виїзду. 3 травня смілянські правоохоронці у складі зведеного загону Черкаської області вирушили на ліквідацію техногенної катастрофи. Здогадки з приводу місця аварії не полишали правоохоронців, аж поки вони не помітили сотні автобусів з написом «Прип’ять-Київ» та усвідомили масштаби катастрофи.
Прибувши в зону радіаційного забруднення, працівники міліції отримали відповідні завдання та розпочали несення служби. Станіслав Крамаренко разом з колегами займався облаштування контрольно-пропускного пункту поряд з селом Губин. Основними завданнями правоохоронців було патрулювання території та перевірка автотранспорту. Станіслав Антонович пригадує багато різних ситуацій під час служби, серед яких були і затримання мародерів і виснажливі патрулі в засобах хімзахисту, але один випадок закарбувався в його пам’яті найбільше.
Одного дня на пункт пропуску прибула вантажівка з групою жінок та дідусем-ветераном. Вони прохали пропустити їх до власних домівок, щоб поглянути на них. Жінки плакали, не розуміючи, чому їм забороняють хоча б на хвилину побути в рідних оселях та продовжували благати. І врешті-решт Станіслав Антонович дозволив трьом мешканцям проїхати до населеного пункту. Повернувшись назад, вони заспокоїли решту односельчан та спокійно поїхали, плекаючи надію все ж таки згодом повернутися до рідного краю.
– Надзвичайно тяжко було дивитися на них та розуміти, що вони, напевно, більше ніколи не зможуть повернутися додому, торкнутися рідних стін, пройтися з дитинства знайомими стежками, – каже Станіслав Крамаренко.
Правоохоронці Черкащини несли службу в зоні відчуження до 18 травня. Потім зведений загін був виведений з місць дислокації, а вже 19 травня Станіслав Антонович разом зі своєю групою у повному складі повернувся до міста Сміла.
Щороку біля Пам’ятного знака жертвам аварії на ЧАЕС збираються сивочолі ветерани, серед яких і Станіслав Антонович Крамаренко, вони покладають квіти, спілкуються, згадують минулі часи та товаришів, які навічно залишилися для нас всіх молодими офіцерами та сержантами, віддавши своє життя та здоров’я в боротьбі з неконтрольованим атомом.
Будьте чемні