Дмитро Миколайович Герасименко, пенсіонер із с. Вишневого, передзвонив голові громадської організації «Народна рада Драбівщини» Олександрові Каюку: старенький хотів надати фінансову допомогу нашим воїнам, які беруть участь в антитерористичній операції на Сході України, захищаючи територіальну цілісність нашої держави, інформує “Нова Доба“.
На своєму обійсті, обсадженому акаціями, нас привітно зустрічає сивочолий чоловік. Попри вік (а за рік Дмитро Миколайович святкуватиме 90-річчя), він ще порається на власній пасіці. Намагається дати лад домашньому господарству. Але без дружини, яка відійшла у вічність 8 місяців тому, це непросто.
Родом пенсіонер зі Згурівки Київської області. А 37 років прожив і протрудився у Вишневому Шрамківського радгоспу: після демобілізації з армії закінчив бухгалтерські курси, здобув агрономічну освіту, працював бригадиром рільничої бригади, довгий час – керуючим відділком. На пенсію вийшов з посади агронома. Дружина працювала в бухгалтерії. Виховали двох синів: старший Володимир став військовим, дослужився до полковника. На превеликий жаль, рано помер – у 55 років. Служив на Уралі, потім – у Москві, де й поховали з великими почестями. Гордиться ним батько. Жалкує за двома внуками, які тепер далеко. Менший син Василь живе в Яготині. Часто приїжджає додому, до тата. Уже вийшов на пенсію. Теж має двох синів: старший – одружений, молодший – ще парубкує. Родина забезпечена.
– Душа болить за наших хлопців, – каже схвильовано Дмитро Миколайович. – Я не з розповідей знаю, що таке війна. Сам у юні роки понюхав пороху на фронті Великої Вітчизняної. Бачив, що таке смерть товаришів по зброї. Сам заглядав їй у вічі. Це дуже страшно! Тож щоб наші воїни знали, що ми їх не забуваємо, щоб піднести їм бойовий дух, і хочу допомогти. Уже передав продукти харчування в госпіталь, де лікуються наші солдати. А тепер хочу, як і багато наших співвітчизників, допомогти коштами, адже читаю в районці, скільки наших людей пожертвували власних грошей для земляків, котрі воюють на Сході. Не можу спокійно слухати, що солдатам чогось не вистачає: то зброї, то касок, то бронежилетів, то теплого одягу.
– Ось візьміть, – Дмитро Миколайович передав свої заощадження Олександрові Каюку. – Люди радили вкинути гроші в скриньку, я цього не зробив, бо не впевнений, що вони потраплять за призначенням. А тепер буду спокійний: мої гроші підуть на користь хлопцям, які воюють на Сході.
Про те, аби собі залишити хоч трохи із відкладених протягом довгого трудового життя коштів, не могло бути й мови.
– Я так вирішив, – твердо сказав чоловік. – На пенсію проживу. Скільки мені треба? Дякуючи Богу, що подарував мені не коротке життя, хочу бути корисним своїй державі.
Голова районної ветеранської організації Валентина Григорівна Крокосенко щиро подякувала Дмитрові Миколайовичу: «Спасибі, що є на нашій українській землі такі люди, як Ви! За кожну потрачену Вашу копієчку ми Вам відзвітуємо»…
Так, щирої поваги й вдячності заслуговує Дмитро Миколайович Герасименко з віддаленого села Вишневе – проста людина, справжній патріот. На таких і тримається Україна!
Будьте чемні