Депутат Микола Мирза про ситуацію у міській раді:
Сергій Олегович знову став міським головою – і це безумовно. Я сам за нього агітував, докладав зусиль до його повернення. Проте з перших днів у міській раді стало зрозуміло, що він не хоче створювати дієву більшість. А дієвою її можна назвати лише тоді, коли у ній не менше 36 депутатів. 31-32 – хтось захворів, не приїхав – і більшість вже не працює, не приймає рішення.
Міський голова не захотів створювати таку більшість, натомість розділив місто на дві частини. І депутатів-мажоритарників, які спілкувалися з людьми очі-в-очі, паркани їм фарбували, відправив у опозицію.
Зрештою, склалась така ситуація, що Одарич виявився одноосібним господарем у місті – він і мер, і секретар, і виконком. Адже обговорення кандидатури секретаря триває вже понад 2 місяці! То пропонують Саса, то Гончарова, то Кондратенка… Ми, депутати, які нібито в опозиції пропонуємо Сергієві Олеговичу – давайте проголосуємо вже за секретаря і виконком.
І ці люди, ці діти, які представляють громадські організації, які об’єднали людей після Революції Гідності, просять міського голову дозволити їм отримати три місця представників у виконкомі на громадських засадах. Жодних витрат бюджету це не тягне за собою! Громадські організації дуже скрупульозно до цього підійшли, обрали своїх представників серед 16 організацій шляхом рейтингового голосування. Звернулися до міського голови – один раз, другий – він їм відмовляє. Тоді депутати вже провели круглий стіл, винесли пропозицію про розподіл місць у виконкомі – 50% чиновників і 50% представників громадськості.
Тобто, міський голова затягує вирішення питання як із секретарем міської ради, так із представництвом громадськості у виконкомі. А час іде, а він працює, а він керує…
Депутати збирають 20 підписів за скликання позачергової сесії з одного питання – обрання секретаря міськради. Депутати хочуть обрати собі секретаря. Олександр Радуцький, який колись дуже хотів бути секретарем, на той момент відмовився. І ми прийшли на сесію міської ради, проте на неї не з’явилися представники УДАРу – які, до речі, висунули свого кандидата на секретаря міської ради, – а також представники “Солідарності” і Партї Вільних демократів. І сам голова навіть не прийшов. Нас було 29 і ще у машині знаходився Сергій Кудактін (він саме захворів, проте був готовий зайти у будь-який момент, якщо би стало питання про голосування). Тобто – нам навіть не дали спробувати обрати секретаря міської ради. І я впевнений, що, якби нам дали можливість проголосувати, то Кондаратенка би підтримали. Бо єдина партія, яка категорично була проти нього – це “Свобода”. Ну молодий, ну недосвідчений, але ж йому, принаймні, треба дати шанс…
А потім Сергій Олегович збирає журналістів і починає нас звинувачувати у незрозумілих “хотєлках” і на цій підставі… відкликає свого кандидата на посаду секретаря міської ради. І тут же заявляє про свою відкритість до усіх 60 депутатів, про готовність створення нової коаліції і обговорення нового кандидата на посаду секретаря та створення нового виконкому.
А тепер – що ми маємо. Ми вже понад два місяці обговорюємо кандидатури секретаря і членів виконкому, тепер ми будемо обговорювати нові ще стільки ж. А потім Сергій Олегович ще щось вигадає. А тим часом він як керував, так і керуватиме…
Йому дуже пощастило у тому, що опозиція до нього не збирається повтрорювати його методи роботи. Коли його відправили у відставку, то він заборонив нам, депутатам від ПВД, тоді ходити на сесії. Ми намагалися заперечити, що, мовляв, за нами виборці, проте він був непохитним: “Це політика.” Тобто, виходить, що гірше буде у місті, то краще буде йому. Я був проти цього, і тому першим порушив цю заборону, продовживши відвідувати засідання сесії.
Але зараз ми не збираємося блокувати і зривати засідання, ми готові працювати і приймати рішення, які необхідні для забезпечення життєдіяльності міста. Проте ми маємо розуміти, за що ми голосуємо, які наслідки для міста матиме прийняття того чи іншого рішення. Мене наприклад, обурило, коли на першій сесії – ми тільки прийшли, ще не встигли вивчити питання, а вже маємо одразу голосувати за кредит ЄБРР, причому питання ставилось так, що, у разі зриву голосування наступного ж дня настане кінець усьому місту. Проте ми проголосували, дали керівництву “Черкасиводоканалу” місяць для підготовки роз’яснень для депутатів. Термін вже збігає, але нам ще ніхто нічого не намагався роз’яснити… Ще одна річ – міський мобілізаційний резерв. Депутати мали проголосувати тільки за саму програму. Проте Ярослав Нищик із “Свободи” якимось чином знайшов розрахунки по тій програмі, де з’ясувалося, що місто збирається купувати хліб по 12 грн за буханець, одноразові шприци – по 6 грн за штуку, два намети – за 360 з чимось тисяч гривень… То що ж це виходить? Кому війна, а кому мати рідна? Тому депутати прийняли цю програму, але без конкретних цін.
Отож ми, як свідомі депутати, будемо ходити на сесії, будемо розглядати питання, але будемо ретельно їх перевіряти. А якщо міський голова не скликатиме засідань, ми збиратимемо підписи, скликатимемо сесію і змушуватимемо його приходити на сесію і працювати. Проте, найперше, що ми маємо вирішити – це обрання секретаря. Бо міський голова може знову поїхати на зустріч із банком, чи до посла, а чи й просто захворіти – все, робота у місті стоятиме.
Будьте чемні