0c722-0000000000000.jpg.pagespeed.ce_.nAlwr7o1-Q-457x460

Сергій Голдиш із Пекарів Канівського району на війні кілька місяців. Навідник БМП 17 окремої танкової бригади. Встиг побачити багато, і попрощатись із багатьма. Їхню танкову бригаду кидали на різні важкі завдання. Під Горлівкою потрапили в оточення. Останній для Сергійової беемпешки бій був коротким – хлопці практично вивели із оточення піхоту, для якої служили прикриттям, і повертались по порених. Троє членів екіпажу і провідник, який знав, де ховаються поранені, – пише “Про Головне”.

“Це було 11 серпня. Ми вже майже добрались у місце призначення, але несподівано потрапили в засідку. Почався короткий бій. Ми маневрували і стріляли влучно, а по нас попасти не могли. Я кричав: косоокі сепари, – і тут нас накрило. Мінометами. Провідникові нашому відірвало руку, і я ще пам’ятаю, як він помер. А потім мене викинуло з БМП. Руки і ноги сильно посікло осколками, голова – як в тумані. Я ніби пам’ятаю, що Володю витягували із розтрощеної бойової машини, а що з Серьогою – не знаю. Вірю, що він живий”, – розповів Сергій, який зараз лежить у військовому госпіталі в Києві.

“Потім знайшли мене, не зразу. Я довгенько пролежав. Спочатку навіть не повірили, що після такого я міг вижить. Якісь бійці із групи “Восток”. Та говорили до мене мало, не казали, що будуть зі мною робити. Відвезли в лікарню в Донецьк. А там переповнено пораненими, багато серед них сепаратистів, багато було і так званих “мирних” жителів. Вони були дуже агресивні, якби не було охорони, то убили б. А оскільки фізично знищить не могли, то знущались морально: розказували, що ми, українці, звірі. Всякі історії дурні розповідали про наші звірства. Важко було”, – неохоче згадує полон Сергій.

До речі, його також повинні були вивести на сумнозвісний парад на День Незалежності, але він не міг ходити, тому не чіпали. Тих, кого повели, Сергій більше не бачив. Казали, нібито частину їх вивезли за Донецьк і розстріляли з мінометів.

“Так я і сидів у лікарні до 25 серпня. Мене навіть трохи лікували, а з одягу дали якусь медичну хламиду. Легше стало, коли забрали на військову базу терористів. Там і одягнули, і пішли розмови про обмін. Надія з’явилась, хоча кілька разів обмін зривався. А 15 вересня нас обміняли на якусь снайпершу. Вісім наших поранених і два загиблих – на одну їхню. Мабуть, дуже цінна. З нашої бази нас вертольотом перевезли в Харків, а звідти – в Київ”, – розповів Сергій.

Скільки ще буде в лікарні, ще не знає, бо лікарі не говорять нічого – травми має досить серйозні: осколкові поранення рук, ніг, втрата ока. Але каже, що почав вже відходити від пережитого.

“Ми все одно переможемо, бо ми знаємо, чого і за що воюємо. А в них істерія якась, колективне божевілля”, – каже Сергій.

загрузка...

Автор статті

кореспондент, редактор стрічки

Будьте чемні

Залиште відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.