Наскільки страшним є нині для батьків діагноз дитячий церебральний параліч, настільки ж величезним полегшенням є висновок медиків, що це можна вилікувати і є шанс на здорове життя! Консультація дитячого невролога в Києві в медичному центрі Берсенєва буквально повернула нас до життя. Адже виявилося, що ми можемо ще вилікувати нашу донечку!
Настуня, наше сонечко, наша квіточка, наша радість народилась на сім тижнів раніше терміну і з вагою майже на 1000 гр меншою за норму. Досі у дружини вагітність проходила нормально, її навіть ранком не нудило. Проте, коли Оксана була на шостому місяці вагітності, у лабораторії, де вона працювала, хтось розбив колбу зі ртуттю за шафою. Виявили це не відразу, а за годину-півтори, і то, бо кулька ртуті комусь викотилась під ноги. Оксану евакуювали першою, проте на вулиці вона втратила свідомість. Після цього лежала у пологовому на збереженні, а лікарі нас почали лякати можливими ускладненнями у дитини. Зокрема, одразу ж нас нажахали, що у дитини може бути вражена периферійна нервова система, якось навіть сказали про ДЦП.
Ретельно перераховували усі фактори розвитку ДЦП, роблячи упор на її отруєння ртуттю. Одна із лікарок договорилась до того, що звинуватила Оксану в тому, що вона взагалі працювала під час вагітності, мовляв, треба було дома сидіти. Звісно, стан Оксани від цього не покращувався, а після таких розмов вона довго плакала (після чого я на підвищених тонах розмовляв із безвідповідальними лікарями, а кохана просила мене не заводитися з ними). До речі, після такої стресової розмови із лікаркою Оксану знову забрали до лікарні на збереження, а потім, буквально за 24 години почалися перейми. Звісно, ми перелякались – 30 тиждень, куди? Але Оксана народила сама, Настунька закричала, все, як слід, взяла грудь, почала смоктати. Моїх дівчаток хотіли ще тримати у лікарні, бо ж дитина – недоношена. Але ми щонайшвидше втекли додому. У лікарні можна насправді тільки ще більше захворіти.
Проблему ми виявили десь аж місяці у три – Настунька якось дивно піджимала ліву ніжку і ручку, їй важко було брати щось лівою, не могла добре вхопити маму за пальчик. Наш лікар пригвоздив нас страшним діагнозом – у дитини ДЦП. Як ми від того відходили – не знаю. Одне тільки пам’ятаю – вирішили боротися за Настуньку разом. Зрозуміли, що це наше спільне випробування – перевірка сім’ї на міцність. І, коли прийняли рішення, все раптом стало само собою складатися. Знайшлися добрі люди, які порадили звернутися до медичного центру Берсенєва в Києві. Знайомий підвіз на машині усю родину до столиці. Невролог, оглянувши Настуньку вже у шість місяців, спокійно і виважено пояснив нам, що проблема дійсно є, але є і шлях її вирішення, і тільки від нас залежить, як серйозно ми боротимемося за її можливість рухатися і жити повноцінним життям. Похвалив нас, що ми вчасно звернулись. Відтоді ми вже знали, що робити.
…Зараз Настуньці вже три. Це жваве і непосидюче дитя, яке цікавиться усім на світі, помічає квіти, сонце, жуків у траві і жабенят біля ставка – вона дарує нам радість щодня. Вона ще трохи накульгує на ліву ніжку і має носити спеціальне ортопедичне взуття, але – ходить сама! Дякуємо лікарям від Бога, які дійсно рятують життя!
Степан Крищенко
Будьте чемні