1413873504_1470769

Вадим і Олександр службу проходять у Кіровограді, у військах спецпризначення. Чи не з перших днів війни обидва – на Сході України. Вони тижнями не бачилися з рідними, мирилися з відсутністю елементарних речей, як-то: одяг, продукти, оснащення. Пережили 50 днів у полоні, мали поранення… Та в листопаді збираються повернутися назад. Кажуть, що хтось має захищати країну. І хто ж, як не військові, які складали Присягу. Про це пише власний кореспондент «Нової Доби».

– Сам я родом із Черкас, у вісімнадцять пішов у армію, а далі вирішив продовжити службу. У 2006-му опинився у військах спецпризначення, – розповідає про себе Вадим. – Сюди потрапляють відібрані, фізично й морально витривалі чоловіки, які проходять дуже важку підготовку. Проходили нічні марші-орієнтування по п’ятдесят-шістдесят кілометрів. Влаштовували нам і так звані відриви від противника: доводилося бігти десять кілометрів із рюкзаком вагою тридцять кілограмів… Не всі таке витримують.

Вадим у зоні АТО з травня. Отримавши наказ вирушити на Схід, дружині зізнався не одразу.

– У нас донечка маленька, тож не хотів, щоб вона хвилювалася. Спершу говорив, що просто у відрядженні, – каже чоловік. – Правда випливла, коли поранили: під час виконання завдання влучили два уламки в плече. Один і досі в шиї, можливо, там і лишиться на все життя. Принаймні поки лікарі не радять діставати. Та попри все це, мені ще дуже пощастило: вже через три тижні був у строю.

За півроку участі в АТО військовий побував скрізь: у Волновасі, Слов’янську, Амвросіївці… За цей час, крім поранення, довелося пройти ще чимало випробувань. Спати просто неба, недоїдати, ризикувати життям, виконуючи завдання без елементарного оснащення. А ще пережити 51 день у полоні.

– Поводилися з нами нормально, як і повинні з військовополоненими: не знущалися, не били, годували, лікували за потреби, – долучається до розмови товариш і командир Вадима Олександр. – Звільнили через обмін. Усе завдяки батькам і ветеранам Афганістану.

До Черкас Вадим і Олександр завітали на запрошення волонтерів, які зібрали такий необхідний у цю пору теплий одяг.

– Привеземо для всієї роти. Там цього й справді бракує. Узагалі з якісною формою і взуттям – просто катастрофа. Якби не волонтери, то солдати були б голі й босі. Адже в АТО приїздять різні люди: одні – на джипах, але їх небагато, інші – не мають грошей навіть на куртку, – говорить Вадим. – А те, що видала держава, носити просто неможливо. Тканина нікуди не годиться: влітку неймовірно спекотно, натомість тільки повіє холодний вітер – відразу змерзаєш.

Чоловіки відзначають, що і в Україні шиють непогану форму. Тож військові лише дивуються, чому Міноборони не вкладає з цими підприємствами контракти.
– Для себе змушені діставати всіма правдами й неправдами стару «натівську» – вона значно дешевша, хоч і ношена. Хтось у ній уже відслужив, викинув, а нам привезли й за копійки продали, – додає Вадим.

Керівник Єдиного центру допомоги армії Оксана Циганок розповідає, що черкащани з охотою допомагають армії. Цікаво й те, що останнє готові віддати люди незаможні, які самі живуть дуже скромно.

– Буває, що літні люди приносять усю пенсію. Дуже часто допомагають ті, хто пам’ятає Велику Вітчизняну війну, в кого діти служили в радянські часи в армії, – відзначає пані Оксана. – Дітки приносять в конвертиках гроші, що збирали на ноутбуки й планшети. А от, буває, звертаєшся до підприємців, а у відповідь чуєш лише відмовки…
Одяг і оснащення – хоч і болюча тема, але, як виявляється, не цього найбільше бракує на передовій.
– Нам би нормальних командирів, які могли б грамотно й розумно поставити завдання, забезпечити всім необхідним, оперативно відреагувати на інформацію, – говорить Олександр. – До бойових – узагалі ніяких питань. Ці люди на своєму місці. А от всі, хто зверху, – то…

загрузка...

Автор статті

кореспондент, редактор стрічки

Будьте чемні

Залиште відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.