Такої, про яку сьогодні всі говорять і сотні разів обговорюють і декларують. Я вважаю, що у жінки мають бути привілеї ! Бо вона – Жінка! Мені здається, коли починався цей феміністичних рух, це було правильно. Жінка -дійсно особистість і має повне право на особистісну реалізацію і право голосу. Але, потім , десь у цьому русі пішов збій, як завжди не змогли зупинитися.
Всі прагнуть рівності з чоловіками у всьому : бізнесі, політиці, науці тощо. При цьому забувають, що будь-який успіх передбачає труд, цілодобовий, фізичний і розумовий. А у жінки її обов’язки ніхто не забрав. І, якщо чоловік, істота тільки соціальна і реалізується в соціумі, то у жінки є ще й сім’я або бажано, щоб була. У неї ніхто не забрав функції дружини, у неї ніхто не забрав функції матері, ніхто не забрав функції доньки. Ніхто не розділив їх навпіл. Дружина має дбати про сніданки-обіди-вечері, чистий дім, випрасувані сорочки; мати народжує, виснажується в декреті, розривається між сосками, памперсами, зубами, що ріжуться, діареями, температурами, потім садочками, ранками, школами, уроками, секціями, гуртками; донька, бо вона завжди рідніша батькам, ніж син, дбає про них, що старіють, вислуховує їхнє постійне невдоволення, старечі маразми, їздить з ними по лікарнях тощо.
І от при цьому всьому – вона ще й робить кар’єру- і має бути на роботі на рівні з чоловіком! Тобто цілими днями, а то і набагато більше! Де в цьому логіка? Жінки самовільно до цього йшли? Навіщо? Щоб чоловікам доказати, що жінки сильніші? Розумніші? Доказали. А далі?
Можна звичайно ці функції замінити іншими людьми. Взяти домогосподарку, няню, сиділку. Так зараз і роблять. Можна заради престижу і кар’єри пожертвувати сімейним затишком (хай його наводить чужа людина), можна пожертвувати батьками і частим спілкуванням з ними; але чи варто жертвувати дитиною? Власною дитиною, єдиним скарбом, що продукує на цей світ жінка? Щоб власну дитину цілими днями виховувала, ростила чужа людина? Вона не буде вкладати в неї душу, бо то не її дитина, а ви не будете вкладати , бо не буде часу. Тому, діти ростуть без душі. Тому, сьогодні по статистиці наркозалежністю (дорогою хворобою) страждають діти успішних і багатих батьків. Бо у них все є, і гроші на престижне задоволення також, а там де душа – пустка. І якщо там немає материнської любові, її вже нічим не закриєш.
Сьогодні хочуть, щоб було тридцять відсотків жінок у політиці. А їх не набирається, партії, навіть, у передвиборчих списках не набирали потрібну кількість. А де ж вони візьмуться за таких умов? Навіть, у передвиборчій гонці, мало того, що чоловік фізично сильніший і може провести більше зустрічей, ніж жінка; то ще й коли, не дай Бог, захворіє дитина і жінці треба робити вибір: залишити хвору дитину з температурою чи йти на зустріч з виборцями? Беремо адекватну, просто нормальну жінку і ми розуміємо який вибір вона зробить. А опонент за цей час вже проведе 10-20 зустрічей. Оце й увесь рейтинг.
Або візьмемо вже саму депутатську діяльність. Жінка іде забирати дитину зі школи або садочка, бо немає кому, зривається з сесії , приходить додому, а в пресі вже перелік депутатів, що “втекли з сесії”, зірвали її, бо не було кворуму. А в цей час десять чоловіків-депутатів просто пили каву і тому вийшли з залу. Ім немає куди спішити, у них цими справами також займаються дружини, а чоловіки – тільки роботою. І це правильно.
Я сама займаюся психологією жінки, пишу роботу, роблю наукові дослідження і не люблю, коли говорять про гендер, як порівняння. Я не порівнюю. Я досліджую тільки жінок. Їхню здатність до творення: і свого власного життя і простору навколо них. Я вважаю, до жінка має обов’язково реалізувати у своєму житті. Бажано, не лише в межах своєї сім’ї і будинку. Але – за підтримки чоловіків! Я сама маю досить активне життя і пройшовши ці всі пекла з петляннями між сім’єю, дитиною, роботою, політикою я хочу констатувати: я все-одно люблю коли чоловіки платять: за каву, за ресторан, за квіти, за подарунки, за благодійність, яку ти ініціюєш; коли роблять компліменти; коли вирішують проблеми; коли намагаються полегшити тобі життя, беручи на себе частину твоїх турбот; коли допомагають; коли ти відчуваєш, що вони сильніші і все можуть!
Пройшовши цей весь шлях, я зрозуміла, що жінки не повинні і не можуть бути на рівні з чоловіками, у них мають бути привілеї. “Быть женщиной, должно снова стать привилегией” Сімона де Бовуар, знову актуальна.
Будьте чемні