Facebook

Twitter

16 червня – для мене завжди був особливий день. І сьогодні він особливий, тільки в мінорі. Сьогодні виповнилося б 60 років моєму батькові, Володимиру Лук’янцю. Мабуть, доцільно було б сказати – тільки 60…
Ті, хто вже втратив своїх батьків, розуміють ці відчуття і стани. І хоч я його втратила вже в досить дорослому віці (бо, все пізнається у порівнянні: хтось взагалі живе без батьків, хтось втрачає в дитинстві, хтось в двадцять, хтось в тридцять), його не вистачає. Не вистачає його дзвінків по п’ять разів на день, його запитань: “Як справи? Чим займаєшся? Що на роботі? Як малий?”, а потім хитрувато-провокаційного питання: “А, може, десь кави поп’ємо?” Не вистачає розмов за його улюбленим лате у якомусь кафе, зазвичай надворі, подиху свіжого повітря і дискусій про життя. Його мудрості не було меж. У нього були відповіді на всі питання, а на які не було, він так і казав: “не знаю. Живи, експериментуй, пробуй.” Потім хитренько примружувався, піднімав вказівний палець і додавав: “Тільки обережно, бо я тебе знаю.”
Він майже всьому мене навчив. Навчив спілкуванню і комунікації з людьми, навчив формулювати і вирішувати питання, навчив організовувати все і своє життя також, навчив управляти, тримати свою лінію і тримати удар. Школу “молодого бійця” я пройшла за життя з ним, ще більшу – після його смерті. Я зробила остаточний висновок, чим слабша людина – тим більше вона буде намагатися тебе “вкусити”, принизити, самоствердитися, знищити. Чим сильніша – тим благородніша, шляхетніша і порядніша. Побачила на власні очі “гавкаючих шакаликів”, прийшла до того, що мені шкода цих людей, навіть з їхніми поршо-маєтками і вони дистанціювалися від мене, а я від них, саме тому, що він мене всьому навчив. Я тяжію до сильних людей.
Його любили. Дуже. Якби не любили, не прийшло б на його похорон близько трьох тисяч людей, щоб попрощатися. Я потім читала в пресі, сам процес не дуже пам’ятаю. Приходили всі: від пересічних громадян до високопосадовців. Звичайно, його й ненавиділи. Ті, хто були слабші. Вони завжди ненавидять тих, хто сильніший. І все життя страждають від своєї меншовартості, бо завжди є хтось, хто сильніший.
Він мислив як Стів Джобс, говорив, що дітям не треба залишати спадки або бізнеси, бо діти тоді не реалізуються і не розкриються. Він був проти і династійності. Я також. Скільки дітей не можуть вийти з-під тіні своїх багатих або відомих батьків. А у більшості цих дітей також є свої таланти, але вони так і не розкриються, бо ім все для життя вже дали. У дітей мають бути свої цілі, бажання і мрії. Тепер я так виховую і сина. Бо своїм життям я задоволена, значить батькова мораль спрацювала. Нічим не прив’язую, ні до чого не зобов’язую. Є безмежний світ, є вершини – бери і підкорюй!
В багатьох моментах, він був занадто прогресивний для свого часу. Глобальне мислення, потужний інтелект, ерудованість, досконале знання історії. Історія – це було його захоплення довжиною в життя. Людина – рідкісної дипломатії і вміння домовлятися з людьми.
Звичайно, може я десь й ідеалізую. Але, мені можна. Бо, я донька. Донька – найкращого в світі батька, якому сьогодні було б 60…