Інна Лук’янець – одна із найбільш інтригуючих постатей черкаського бомонду. Одні сприймають її як досвідченого психолога із науковим ступенем, інші – як молодого перспективного політика. Проте всі, хто так чи інакше мав досвід спілкування з нею, відзначають її особливий жіночий магнетизм і харизму. Тому ми вирішили, що саме вона зможе повною мірою розкрити сутність Дня Святого Валентина. З Інною ми говорили про небезпеки кохання і обов’язки у родині, чи варто святкувати кохання під час війни, успіх «50 відтінків сірого» і базові людські потреби.
– З погляду психології – кохання це хвороба чи здоровий стан для людини?
– Є стільки різновидів проявів кохання, що, залежно від того, як і у кого це відбувається, можна робити, відповідно, і висновки про людину. Почуття й емоції є стенічними і астенічними. Астенічні – ті, які виснажують людину, забирають силу, життєву енергію. А є почуття стенічні – котрі є джерелом енергії, блиску в очах. Так само і кохання, як емоція. Якщо це нерозділене кохання, то хтось страждатиме, тож втрачатиме силу.
І люди закохуються по-різному. У деяких прояви можуть бути навіть із галузі психіатрії, тобто, так звана «любовна лихоманка», «любовна адикція». У останньому випадку ще кажуть про «наркотичну любов», коли людина настільки закохана у когось, що цілком змінює поведінку, розчиняється у об’єкті свого кохання і вже не бачить нічого довкола. Й емоції може черпати тільки від свого об’єкта кохання. І, не приведи Господи, цьому об’єктові кохання якось неправильно себе проявити – наслідки можуть бути дуже плачевні.
Оскільки, маю згадати ще про те, що кохання, як сильне емоційне переживання, може активізувати крайнощі у характері людини, так звані акцентуації. Вони можуть бути як позитивні і спрямовані на творчість, на творення, так і деструктивні, руйнівні. Через те є маса історій про те, що хтось накладає на себе руки через кохання, а хтось, навпаки, готовий зірку з неба дістати – припустімо, невдаха, з якого усі сміялися, заради коханої жінки робить карколомну кар’єру, стає мільйонером, успішним художником тощо.
Тобто, кохання проявляє у людині як найкращі, так і найгірші риси характеру і життєвих сценаріїв.
Тому однозначно сказати, чи любов то є добре, а чи погано – не можна. Усе залежить від самої людини.
Варто зважати і на те, що у самої любові є декілька етапів розвитку – період закоханості, пристрасті… Ось саме «пристрасний» період і буде найгострішим.
Вважається також, що до залежності у коханні схильні люди, у яких скупе емоційне життя. Оскільки емоції ми можемо отримувати не тільки від любові, а й з інших джерел – подорожей, спорту, хобі, спілкування з друзями. Тобто – дуже багато є проявів життя, які можуть забезпечити різнобічність емоційних переживань. І, що багатшим є життя людини на такі прояви, то менша ймовірність того, що вона буде схильна до любовної залежності.
Людина із багатим емоційним життям любитиме партнерською любов’ю, коли є і взаємна повага, і розуміння.
Звісно, не можна сказати, що хтось більше схильний до таких проявів любові – чоловіки чи жінки. Просто мені жінки ближчі і про жінок мені говорити легше.
– Добре, поговорімо про жінок. Які саме жінки більше схильні до такого розчинення у коханому і розвитку любовної залежності?
– Слід зважати, передовсім, на індивідуально-психологічні особливості особистості – темперамент, характер і здібності. Щодо характеру, варто звернути увагу на акцентуації: гіпертимність, тривожність, чи циклотимність, застрягання. З певними акцентуаціями жінка буде схильною до розчинення у своєму партнерові.
Але не варто відкидати і соціальні чинники. Якщо жінка виросла у родині, де мама жертвувала собою заради батька і заради дітей, то, найімовірніше, що донька робитиме так само. Звісно, є ймовірність того, що вона вирішить зламати сценарій сім’ї, але – дуже маленька. Річ у тому, що вона навіть не розумітиме, що саме відбувається не так, і що варто змінити.
Маю приклад – молода жінка довго не могла вийти заміж і ніяк не могла зрозуміти, чому ж із нею чоловіки не одружуються. Жінка вміла і готувати і пишалася цим, говорила, що, коли матиме чоловіка, готуватиме йому тричі на день.
Річ у тому, що у її родині мама цілком відмовилась від власних інтересів, до батька зверталися винятково на «Ви», і ось коли цей батько приходив додому, обід чи вечеря мали вже стояти на столі разом зі столовими приборами. Він сам собі ніколи їжу не накладав. І хоча вона бачила, що ніде такого архаїзму більше немає, але не могла себе побороти, бо не уявляла, як може бути інакше. Адже вона готова стільки дати чоловікам – а їм чомусь це не потрібно. І взагалі, що їм потрібно? На щастя, вона таки вийшла заміж. Але саме такі дівчата як раз і схильні розчинятися у партнерові аж до повного зникнення власного «я».
Небезпека ж розчинення у власному партнерові полягає ось у чому – життя може так скластися, що чоловік піде з родини. Не важливо чому, ми зараз не це розглядаємо. А жінка, яка усе життя розчинялась у партнерові, фактично залишається безпорадною, дитиною, ще й з дітьми. На жаль, є і трагічні випадки, коли жінки не справляються з цією ситуацією. Тому у жінки має бути щось своє – або робота, власний бізнес, або захоплення, хобі, коло друзів, відмінних від друзів родини, кумів, а свої подруги, з якими жінка може говорити про все, про що забажає. Театр, кіно, вишивання хрестиком, плетіння, спорт – будь що, що може відволікти. Ці речі дозволяють жінці розвиватися і залишатися цікавою, у тому числі і для свого чоловіка. Захоплена чимось жінка буде завжди привабливою для свого чоловіка, оскільки у ній повсякчас відкриватимуться нові грані. Відповідно, чоловікові не буде сумно з такою жінкою, бо вона увесь час змінюватиметься.
І ось стосунки, де чоловік і жінка чимось захоплені, не розчиняються і не щезають одне у одному, передбачають партнерську взаємодію, взаємну повагу, відсутність бажання самоствердитися за рахунок іншого.
Жінка має бути цікавою для чоловіка, привабливою, магнетичною – а цього можна досягти тільки за рахунок розвитку.
Здогадуюсь, що мені зараз почнуть заперечувати, що у домогосподарки купа роботи. Але ще ніхто вдома із ганчіркою і шваброю не розвивався. Є два шляхи – або розвиток, або деградація. На одному місці особистість не стоїть. Якщо немає розвитку, поступово починається деградація. І прірва між чоловіком і дружиною росте – бо він на роботі, з друзями спілкується, а у дружини – швабра, підгузки, потім школа – задачі за перший-другий клас…
– Як же жінці поєднати усе, та ще й про себе подбати?
– Робота – це вже є розвиток, оскільки передбачає вихід межи люди, розширення кола спілкування. Паралельно, звісно, для розвитку можна ще літературу з певних питань читати, адже не у всіх є можливість ходити на курси. А для того, аби все встигати робити у помешканні, у побуті, тут, звісно, слід узгоджувати питання із чоловіком. Практично ідеальний варіант, якщо вдасться домовитися про один день тижня, коли чоловік і дружина виконують домашню роботу разом. А якщо чоловік хоче, щоби дружина сама займалася домом, має забезпечити їй роботу на півдня.
А якщо чоловік не спроможний, це зробити, значить, має виконувати частину домашньої роботи.
І таким чином – це зовсім не проблема, бо разом можна дуже швидко організувати прибирання, а надалі – якусь спільну розвагу для родини.
Але, у будь-якому випадку, чоловік має розуміти, що, відпрацювавши цілий день на роботі й увечері на кухні, жінка навряд чи зможе бути йому вночі королівною і неймовірною коханкою, бо це фізично неможливо.
Я в принципі виходжу з позиції, що жінка має ходити на роботу, але я категорично проти того, щоби жінка проводила там по 24 години 7 днів на тиждень. Якщо жінка встала о 6-й ранку, зібрала дитину до школи, відвела, відпрацювала цілий день на роботі, забрала дитину, довчила з нею уроки, випрала-напрасувала-приготувала і вклала дитину спати, то вона, швидше за все, засне просто в дитячому ліжечку. Чоловік або має забезпечити, щоби жінка могла працювати не повний день, або ж знизити рівень вимог до неї і розділити обов’язки та відповідальність за побут.
– Так скільки ж років живе кохання?
– Не варто користуватися шаблонами психологічних теорій про тривалість кохання. Кохання може жити від кількох днів до кількох років – два, три, п’ять, або усього два місяці. Але стосунки між людьми живуть стільки, скільки обидва партнери готові бути разом і розвивати ці стосунки та підтримувати їх. Тому що стосунки у сімейній парі можуть продовжуватися навіть тоді, коли там немає кохання. Кохання – це не єдине, що тримає стосунки і сім’ю.
– Щодо Дня Святого Валентина – чи потрібно так ритуалізувати кохання, зводити його до бантиків-сердечок?
– З погляду психології, ритуали, символізм – це добре. Адже і у родині мають бути якісь свої традиції. І для закоханих приємні знаки уваги мають велике значення.
День Святого Валентина – досить символічне свято. І, швидше, є святом юнацької закоханості. Бо у дещо зрілішому віці, коли любов стабільніша, це свято вже не має такого значення. Оскільки, коли між партнерами гарні стосунки, то люди вміють дарувати маленькі знаки уваги і нагадувати про своє кохання незалежно від свят, пори року чи погоди. А для молоді це важливо – наприклад, школярі підраховують, кому скільки подарують валентинок, особливо хвилюються, чи подарує валентинку той хлопчик, який подобається тощо. Тож я би сказала, що це свято, швидше, для юнацького віку – молодшого, старшого.
Інша річ, що крамниці і супермаркети активно використовують свято для збільшення кількості продажів, можливо, чіпляючи покупців навіть на почуття провини – ось, мовляв, усі придбали щось на подарунок, тож і мені, мабуть, треба. Бізнес заробляє на цьому святі, які і на решті свят.
– Чи варто святкувати День Святого Валентина, коли іде війна, на Сході гинуть люди, жінки втрачають своїх чоловіків?
– Смерть і життя завжди йдуть поряд. Просто досі українці, принаймні, декілька поколінь, з таким не мали справи. Однозначно я проти того, щоби свята супроводжувалися гучними феєрверками та іншими надлишковостями.
Як на мене, День Святого Валентина має бути тихим романтичним святом для закоханих. Але й не варто ставати на позицію, що його не слід святкувати. Адже кохання – це життя. Це продовження життя, це одна з тих базових потреб, які є у людини. І, якщо ми зараз концентруємося на смерті і відкидаємо будь-які прояви веселощів і свята, значить, підсвідомо даємо смерті перемогти. А цього у жодному випадку робити не можна. Домінувати має життя.
Візьмімо навіть піраміду потреб Маслоу: у її основі, базисі є дихання, вода, їжа, сон і – продовження роду, секс. Звісно, зараз люди більше схильні ставитися до сексу як до задоволення, але від початку природою було закладено, що це – продовження роду. Кохання, любов, – також пов’язані із продовженням роду. Якщо ми зараз поставимо табу на коханні, продовженні роду – людство просто припинить своє існування.
Тому зараз свято кохання має бути. Нині воно має бути символом перемоги життя над смертю. Адже наші бабусі і дідусі під час Другої Світової теж не плакали повсякчас. Влаштовували собі свята, як могли. Більше того, саме під час воєн та збройних конфліктів спостерігається найбільший сплеск народжуваності. І зараз він буде також – придивіться уважно, скільки вагітних жінок на вулицях міста. Оскільки спрацьовує інстинкт самозбереження і продовження роду – людство не налаштоване на вимирання, а навпаки – на життя, на продовження себе.
– Ще питання до феномену масової культури – чому, на Вашу думку, бестселером і хітом стає наразі «50 відтінків сірого» – фільм не про кохання, а про сексуальні стосунки, і його ж презентують до Дня усіх закоханих?
– Так, ми звикли до того, що «правильним» має бути духовний бік кохання, вибудовування стосунків, а секс вже є ніби вінцем і результатом розвитку стосунків. У «50 відтінків сірого» все починається з сексу, а почуття і розвиток стосунків є другорядними. Гадаю, що успіх цієї книги, власне, може бути у тому, що вона перевернула з ніг на голову шаблон взаємин літературних героїв. Бо наразі сексуальними, еротичними чи сценами відвертого порно у літературі нікого не здивуєш.
Річ у іншому – і краще Фройда цього ніхто не визначив: людиною керують базові інстинкти, енергія лібідо лишається основною рушійною силою. Саме тому фільм і книга користуються такою популярністю.
Так, ми звикли, що День Святого Валентина пов’язаний із красивою легендою про священика, який загинув за те, що поєднував закохані серця. Звикли, що усе, пов’язане зі святом має бути чуттєвим, емоційним, піднесеним. Повертаючись до піраміди Маслоу – ми поміщаємо кохання кудись на її верхівку до вищих потреб у творчості та самовираженні. А тут фільм опускає нас до базових потреб, до інстинктів. Тож Фройд знову і знову правий – панове, вам лише здається, що ви виросли, вами, насправді досі керують інстинкти!
Повертаючись до теми війни, коли усі інстинкти загострюються, й інстинкт продовження роду опиняється серед домінуючих. Ось цей фільм напрочуд точно має вписатись в українську ситуацію – вже не знаю, це випадковість чи продуманий маркетинговий хід. Я навіть сумніваюсь, що він матиме такий же успіх у спокійних країнах Європи, де просто немає загрози для життя. А ось в умовах України, гадаю, «50 відтінків сірого» матимуть шалений успіх – через загострення базових інстинктів.
– Фільм сприятиме демографічному вибухові?
– Тут, щоправда, слід зазначити, що ситуація загрози посилює і агресивні прояви. Оскільки медаль має два боки – інстинкти мають не тільки енергію творення, але й деструктивну силу. Прояв залежатиме від людини. Але хотілося би, щоби фільм сприяв і покращенню демографічної ситуації.
Я також сподіваюсь, що колись ми також доростемо знову до верхівки піраміди (Маслоу, – прим.). І бестселером буде фільм про силу і красу почуттів, велич людського духу і особистості. А не просто про секс.
– Що Ви могли б порадити тим, у кого наразі немає коханого чи коханої і хто почувається не дуже весело через ось цей святковий бум, створений довкола свята усіх закоханих?
– Я би до того порадила ставитися із гумором. Як кажуть, якщо у вас є почуття гумору і кохання, – це все, що вам потрібно для життя. Навіть, якщо немає пари, а всі довкола купують букети-цукерки-листівки-іграшки, то можна використати нагоду ще раз підкреслити любов до родичів: хлопець може подарувати квіти мамі, а дівчина – валентинку татові чи брату. Обіграти це, як жарт. Так само можуть зробити однокласники, друзі. До цього свята варто ставитися зі здоровим почуттям гумору і отримувати максимум насолоди від можливості поспілкуватися із дорогими та близькими людьми.
Будьте чемні