Останнім часом багато читаю інформації, стикаюся з дискусіями і обговореннями на тему електронного врядування, чи, як кажуть у найбільш електронізованій країні Естонії, світу «електронного громадянства».
Можливості переведення процедур і обміну інформацією в електронну форму важко переоцінити. Приміром, об’єднання реєстрів і баз даних в єдиний масив прибирає цілу купу незручностей і проблем — від корупції за прискорення видачі довідок до очікування в чергах, від перевірки статків чиновників до простої перевірки учасників тендерів.
До речі, про тендери. Систему електронних закупівель ProZorro, яку нещодавно презентували і в Черкасах, називають майбутнім «вбивцею відкатів» — так побоюються її любителі «художнього пиляння». І це лише початок. Йдеться про широченний спектр послуг. Як от подання заяв, скарг і звернень, не виходячи з дому та онлайн контроль за ходом їх розгляду, зникнення черг; отримання історії хвороб людини лікарем за лічені хвилини, що зберігає дорогоцінний час на допомогу; передача інформації про дорожню обстановку, правопорушення, миттєва перевірка авто чи особи для поліції; прозорі процедури закупівлі за бюджетні кошти; відкрите прийняття і обговорення рішень влади. І це далеко не всі перспективи «електронного врядування» і «електронного громадянства».
Однією з найцікавіших можливостей є наближення мрії, що зміцніла в наших уявленнях після подій останніх двох років – мрії про безпосередню участь громадян в управлінні містами, територіями, врешті-решт — державою. Такий собі осучаснений та електронізований варіант безпосередньої демократії.
Україна і тут робить перші кроки. Варто було 28 серпня відкрити сервіс подання електронних петицій Президенту України, як за декілька днів їх налічувалися десятки. Показово, що першою, менше, ніж за тиждень, необхідні 25 тисяч підписів набрала петиція голови Української асоціації власників зброї Григорія Учайкіна про право громадян України на захист. Не можу не вітати колегу, ідеї якого я цілком підтримую, з таким досягненням.
До речі, проект Регламенту виконавчого комітету ті Черкаської міської ради, які передбачали подання електронних петицій з обов’язковим їх розглядом і обговоренням ми з колегою з нашої адвокатської групи Юлією Поліщук розробили ще у 2014 році. Та інерція чиновництва вкупі з подекуди відвертим саботажем була сильнішою.
Долучається ІТ-спільнота міста і до проекту створення партиципаторного міського бюджету. Сенс цієї новації у безпосередньому визначенні громадою, на які цілі має витрачатися частка бюджетних надходжень. Наприклад, проекти розвитку, гранти, чи допомога. А для залучення максимальної кількості громадян не обійтися без створення електронної системи обговорення та голосування.
Отже, зрозуміло, що електронізація несе безумовне благо і розвиток.
Але залишається основне питання. Будь-яка система прийняття рішень на нинішньому рівні технологій (і навряд чи його буде досягнуто найближчі десятиріччя) потребує участі людей. Власне, людська логіка закладається в основу будь-якої системи, чи то управління світлофорами, електронне голосування чи онлайн запис до черги. В дитинстві я дуже любив книги Азімова, особливо його цикл про робототехніку – його світ роботів та штучного інтелекту до сих пір вважаю неперевершеним. Але знамениті три закони теж були винайдені людиною, і автор, до речі, полюбляв фантазувати на тему їх зміни або скасування.
Тож людина залишиться найсильнішою і водночас найслабшою ланкою будь-якої системи управління.
Тому мене, приміром, цікавить не перевірка можливості «накруток» за петицію про право на захист. Якраз я переконаний, що не лише зброярська спільнота, а й безліч громадян її з радістю підтримали б. Мене більше турбує те, як відреагує громіздкий апарат Адміністрації Президента на ці вимоги – що ж саме просочиться крізь сито радників, консультантів, доповідних, статистичних даних і соціологічних досліджень?
Не так давно у Черкасах запустили чудову електронну платформу «Відкрите місто» — для подання заяв про комунальні проблеми. Починаючи з зими, я написав зо три депутатські запити (на папері) про жахливий стан зупинки на бульварі Шевченка, і мав найжалюгідніші відписки.
Звернувся тоді я через електронну платформу.
Сьогодні після 3 місяців і одного тижня, від системи прийшло повідомлення, що моє звернення про ремонт зупинки закрито!
А у навісі зупинки так само, як і в лютому, зіяє діра, в яку світить м’яке вересневе сонечко. І це не «баг» системи – це «фіча» нашого комунгоспу… Цікаво, чи складно оновити прошивку в головах?
Будьте чемні