16265779_1861770834045867_6216572448604658724_n

Разом із представниками ГО «Поміч народу», ГО «Автомайдан-Черкаси» здійснила чергову доставку гуманітарного вантажу із Черкас на передові позиції ЗСУ, які захищають Авдіївку.

«Короткі враження від подорожі: дорога дуже важка, а дорожнє покриття у Донецькій області схоже на наш бульвар Шевченка в центрі Черкас – суцільний каток (йшов дощ і відразу замерзав). Але наша техніка не підвела, добрались без пригод. Авдіївка зустріла нас димом Коксохіму, будівлями, побитими снарядами,  розбитими вікнами та трупом вбитого собаки на тротуарі. Доки чекали дозволу від командування бригади, щоб потрапити на передові позиції наших підрозділів, трохи походили вулицями Авдіївки, аби на власні очі побачити те, що останній тиждень не сходить із телеекранів, – розповідають у організації.

16472986_1861770710712546_7073784452057040481_n

Вразило, що на вулицях повно народу, гуляють діти, працюють магазини і дві школи. Про те, що поруч війна, нагадують тільки чорні вирви від снарядів і мін на білому снігу, розбиті шибки та місцями понівечені дерева. Електрики в місті нема, кругом працюють генератори.

На перший   погляд, гуманітарної катастрофи не спостерігається. За словами військового коменданта, із яким ми спілкувалися, проблем із забезпеченням мешканців міста нема: навезли з усієї України всього скільки, що доводиться розвозити по навколишніх населених пунктах. Єдине, чого катастрофічно не вистачає, так це скла для ремонту розбитих вибуховими хвилями вікон.

По місту снує купа репортерів, МНСників, озброєних автоматами правоохоронців, представників Червоного хреста, багато карет швидкої допомоги і жодної військової техніки або підрозділів ЗСУ (тоді чому ті гади луплять по Авдіївці?) Мобільний зв’язок майже не працює – щоб кудись зателефонувати, треба ходити по вулиці з телефоном, як із радаром. Місцеві мешканці заняті тим, що стоять в черзі за гуманітаркою на стадіоні та затуляють розбиті вікна підручними матеріалами.

На запитання: «Ви за Україну, чи за ДНР?» один місцевий молодий чоловік специфічної зовнішності нам відповів: «я ни за кого, я хочу, чтобы прекратилась война и обстрелы».

Нарешті, дозвіл отримано – і ми вирушаємо на першу передову позицію – шахта «Бутівка», щоб передати бійцям речі і продукти, які зібрали черкащани (минулого разу саме там ворожий снайпер поцілив у лобове скло нашого буса). Попри те, що на цьому опорному пункті живого місця не лишилось на жодній будівлі, навіть на жодній гілці дерев, бійці легендарної 72-ї бригади спокійні і зосереджені, ні на що не скаржаться, хоча знаходяться у тому пеклі з жовтня минулого року. Недарма противник прозвав їх «безсмертним полком» – мабуть, саме так і народжуються легенди. Далі нам вдалося побувати ще на кількох передових позиціях наших захисників та розвезти увесь вантаж. Завдання виконане. Наступна поїздка у ті краї планується уже на цьому тижні – на свої замовлення уже чекають десантники 79-ї аеромобільної бригади, у складі якої воює син нашого автомайданівця».

16508079_1861770890712528_1309993484293253033_n

загрузка...

Автор статті

Будьте чемні

Залиште відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.