Facebook

Їздити на заробітки за кордон Руслан Мартинов почав ще за студентських років. Тоді це були сусідні Польща та Росія. Отримавши диплом інженера, працював у Черкасах на різних посадах, та в чергову кризову хвилю вирішив: потрібні кардинальні зміни. Вибір припав на Фінляндію. Там черкащанин живе вже понад п’ять років та допомагає популяризувати культурні надбання українського народу, ознайомлювати фінську громаду з нашими традиціями, культурою та історією.

“У мене був товариш у Фінляндії. Він і знайшов для мене контракт на роботу. Це було ще у 2010 році. Відтоді як приїхав, так і працюю на фермах. За цей час змінив, напевно, п’ять місць роботи. Пробувши за кордоном рік, зробив виклик дівчині. Одружилися з нею вже тут, у Фінляндії. Таня зараз навчається, підтверджує свій український диплом вчителя з англійської мови”, – розповідає черкащанин.

Для проживання Руслан навмисне обрав місто Турку, що на південному заході Фінляндії, — повідомляє кореспондент сайту новин “Вікка“.

“

Я вибрав для життя місто, що дуже схоже на Черкаси. За кількістю населення ці міста практично однакові. Тут є усе необхідне і не доводиться весь час стояти у заторах, як у великих містах. До того ж це історичне місто і в ньому є душа. А ще воно неподалік від моря”, – зазначає чоловік.

Саме у цьому місті і діє Товариство українців у Фінляндії, а Руслана Мартинова цьогоріч обрали заступником голови об’єднання.

“У Фінляндії існує кілька товариств українців. Було найчисельніше товариство українців у Фінляндії міста Гельсінки і в Турку була його філія. Зараз ми відділилися від них, своє порядкуємо. Створені для того, щоб згуртовувати та представляти українців, які живуть у Турку. Проводимо українські вечори та шевченківські дні, організовуємо лекції про Україну, які можуть бути навіть у форматі розповідей якоїсь фінської баронеси про пригоди в Україні”, – пояснює черкащанин.

А ще товариство час від часу проводить благодійні заходи.

“Наприклад, торік ми запрошували з України шеф-повара на благодійний вечір. Він у Турку проводив кулінарні майстер-класи. Таким чином ми збирали кошти на ініціативу Дмитра Стуса, сина Василя Стуса. Він хоче збудувати у Києві будинок для дітей із зони АТО”, – пригадує Руслан Мартинов.

А нещодавно українці в Турку відкрили і український клас. На уроках спілкуються українською, вивчають літературу та історію рідної країни.

Руслан Мартинов констатує: що гірше в Україні, то більше українців – у Фінляндії. Потік охочих працевлаштуватися за останній період значно зріс. Тільки торік українці вийшли на друге місце за кількістю відкритих робочих віз.

“Я роблю на фермах і так складається, що увесь цей час зі мною працюють земляки. Два роки тому я навмисне перейшов на ферму, де працювали тільки місцеві для того, щоб вивчати фінську мову. На той момент я був єдиним українцем. Зараз нас уже шестеро, а фінів залишилося тільки двоє. Так виходить, що на будівництві у Фінляндії працюють здебільшого естонці, ягоди збирають азіати, а на фермах – переважно українці”, – зазначає чоловік.

Окрім незвичного як для українців клімату, коли навесні сонце сідає об 11-й ночі, а взимку встає об 11-й ранку, нашим землякам тут доводиться призвичаюватися і до певної закритості місцевого населення, яке не дуже охоче впускає у своє коло оточення.

“Фіни люблять побути на самоті. Вони можуть просидіти на святі і жодного слова не сказати, і це вважається нормальним. І на роботі вони теж можуть ходити мовчки, але це не значить, що вони не хочуть спілкуватися. Для фіна це великий жах, якщо він заходить в автобус, а там немає вільних місць, і він змушений підсісти до когось. У такому випадку і для нього і для того, до кого він підсяде, це буде дуже стресова ситуація”, – розповідає Руслан Мартинов.

Не намагаються фіни і справити на когось враження, як це часто буває з українцями. Вони стараються не виділятися ні машинами, ні одягом. У них скрізь панує простота, але водночас і надійність.

“Одяг для фінів має бути зручним, а взуття не має промокати. За це вони власне і платять гроші. А ще немає понтів. І інколи дуже цікаво спостерігати, коли до супермаркету під’їжджає остання модель “Мерседесу” і звідти виходить жінка в резинових капцях. Для нас це має кумедний вигляд, а для них звична справа”, – зазначає чоловік.

У той же час українцям у фінів є чому повчитися, а зокрема бережливому ставленню до природи. Фіни знайшли спосіб пристосуватися до неї і при цьому не зашкодити.

“Над швейцарцями жартують, мовляв ті викидають пакетик чаю у п’ять різних контейнерів. Фіни дуже подібні в цьому. Так, це може бути по 15 різних контейнерів, і так сортування забирає час, але вони знають для чого це роблять. Біовідходи спалять і отримають тепло або частина з них піде на добриво і буде врожай. Всі докладають зусиль, щоб не зашкодити природі і залишити щось після себе. Фіни можуть зробити на острівку своє житло, але так, щоб не пошкодити нічого на ньому”, – додає Руслан Мартинов.